Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"

склало би реалізацію істинного католицизму, який етимологічно виражає ідею «універсальності», — факт, яким часто нехтують ті, хто робить із нього виключно конфесію суто західної форми, позбавлену ефективного зв’язку з іншими традиціями. Можна навіть стверджувати, що за таких обставин католицизм існує виключно віртуально, оскільки ми не віднаходимо в ньому усвідомлення своєї універсальності; однак правильне й те, що сам факт існування організації, що носить таку назву, свідчить про можливу підставу для реставрації традиційного духу[182] та його визнання, тим більше, протягом середніх віків вона вже складала опору для цього духу в західному світі. Фактично мова йде про реконструкцію дечого, що існувало до початку сучасної девіації, та його необхідну адаптацію до умов іншої епохи; та якщо декого дивує це чи вони навіть протестують проти такої ідеї, це відбувається лише тому, що їх самих дух сучасності, можливо, й супроти бажання, пронизує до тієї міри, що вони повністю втратили сенс традиції, залишивши собі тільки її оболонку. Проте вкрай важливо встановити, чи цей буквальний формалізм, що є одним із різновидів «матеріалізму», звів саму духовність нанівець, чи вона переживає тимчасове затемнення й здатна прокинутись у надрах організації, що існує; відповідь на це питання дадуть лише прийдешні події.

Можливо, сам перебіг подій змусить керманичів Католицької церкви рано чи пізно усвідомити неминучість, важливість якої вони не спромоглися б осягнути на рівні чистої інтелектуальності; звісно, прикро, що до роздумів їх можуть спонукати лише такі самі відносні обставини, як і в сфері політики, котрі розглядаються поза прив’язкою до всякого вищого принципу; та треба змиритись із тим, що шлях до розвитку власних прихованих можливостей у кожному випадку повинен пролягати у межах актуальної здатності до розуміння. Ось чому ми скажемо таке: до початку загострення хаосу, котрий стає дедалі всеохопнішим, необхідно закликати до союзу всі духовні сили, які ще мають вплив у зовнішньому світі як на Заході, так і на Сході; з західної сторони ми не бачимо нічого, крім Католицької церкви. Якби тільки вона змогла налагодити контакт із представниками східних традицій, ми могли би привітати себе з першою перемогою, яка могла би стати відправною точкою для здійснення наших сподівань, оскільки скоро ми зрозуміємо, що «дипломатичний» союз буде лише ілюзорним та не зможе призвести до бажаних наслідків, так що необхідно, здається, починати з самих основ, тобто передбачити порозуміння щодо принципів, таку угоду, необхідною та достатньою умовою[183] якої було би дійсне усвідомлення представниками Заходу принципів, що завжди побутувало на Сході. Істинного союзу можливо досягти лише зверху та всередині, тобто у сфері, яку можна назвати інтелектуальною чи духовною, оскільки в нашому розумінні обидва слова поділяють єдиний зміст. Слідом за цим союз буде укладений і в усіх інших сферах — коли принцип встановлено, треба лише вивести з нього чи радше пояснити всі його наслідки; на цьому шляху може виникнути лише одна перепона: західний прозелітизм, який ніяк не може визнати, що іноді треба мати рівноправних «союзників», а не просто «підданих»; а, точніше кажучи, це брак розуміння, безпосереднім результатом якого є сам прозелітизм; але чи вдасться подолати цю перешкоду? Якщо ні, то еліті у справі творення себе доведеться розраховувати виключно на особисті зусилля наділених достатніми інтелектуальними здібностями людей, незалежно від середовища, та, звісно, на підтримку Сходу; її справа значно ускладниться, а на поширення її впливу можна буде розраховувати лише у довгостроковій перспективі, оскільки їй доведеться самостійно творити всі інструменти, а не підбирати їх уже готовими, як у протилежному випадку; втім, ми не вважаємо, що ці труднощі, якими б великими вони не були, здатні завадити тому, що приречене статись у той чи той спосіб.

Ми вважаємо доречним укотре заявити: у західному світі сьогодні прослідковуються поки що невиразні ознаки руху, який може, ба більше — має привести до реставрації інтелектуальної еліти, якщо тільки катаклізм не завадить цьому процесу добігти кінця. Навряд чи потрібно наголошувати, що в інтересах самої Церкви та її можливої ролі у майбутньому бути на крок попереду цього руху, аби не дати йому завершитись без неї й уникнути необхідності поспіхом наздоганяти його, щоб зберегти й уникнути втрати свого впливу. Немає необхідності для застосування складнішого підходу, щоби переконатись, що саме Церква матиме нагоду отримати найбільший зиск із такої позиції, яка не лише не потребує від неї жодного компромісу в доктринальній сфері, а й, навпаки, позбавила би її від будь-якого проникнення сучасного духу, до того ж зміни не торкнуться жодного із зовнішніх проявів. Здається, дещо парадоксально було би спостерігати, як цілісний католицизм реалізується без сприяння самої Католицької церкви, яка, можливо, змушена буде погодитись прийняти захист від нападів — жахливіших від тих, яких вона будь-коли зазнавала, — що запропонують люди, яких її лідери чи принаймні ті, кому вона дозволяла говорити від свого імені, спочатку спробували би дискредитувати, висуваючи найгірші та найбільш безпідставні підозри. Зі свого боку, ми би шкодували, що ситуація склалася саме так, але якщо не хочемо бачити, як все рухається до цієї точки, настав час для тих, чий статус покладає на них виконання найсерйозніших обов’язків, діяти з повним знанням фактів та більше не дати намаганням, які можуть мати надзвичайно важливі наслідки, розбиватись об неправильне розуміння чи зловмисність окремих підлеглих осіб, що вже мало місце і є черговим свідченням ступеня повсюдності безладдя. Безсумнівно, нам не будуть вдячні за ці незалежні та безкорисливі попередження; та ми не звертатимемо уваги й продовжуватимемо за потреби, використовуючи ту форму, яка, на нашу думку, найбільше відповідатиме обставинам, задля донесення того, що має бути сказаним. Те, що ми зараз тут кажемо, — лише стислий виклад висновків, яких ми дійшли в результаті деяких нещодавніх «розвідок», проведених, звісно, виключно на інтелектуальному полі. Принаймні на цей момент ми не маємо наміру вдаватись у подробиці, які заледве цікаві; та можемо запевнити, що у нашому викладі немає жодного слова, що не було б написано без належного обмірковування. Слід чітко розуміти, що було б абсолютно марним висувати тут як заперечення будь-які більш чи менш зважені філософські аргументи, які ми воліли би ігнорувати. Ми поважно говоримо про такі ж серйозні речі, у нас немає зайвого часу на словесні дискусії, які нас не цікавлять, тож прагнемо залишатися осторонь будь-якої полеміки, чвар між школами чи партіями, так само, як категорично відмовляємось йти під будь-якою з західних «вивісок», оскільки серед них немає такої, що влаштовувала би нас. Подобається комусь чи ні, але це так, і ніщо не зможе