Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

Я тільки посміхнулася. Я правильно зрозуміла її ставлення до них.

— Я тоді пішла на шезлонг, відпочити в тиші. Алекс спілкувався з братом і вітчимом. Діти були з його мамою. Вирішила скористатися годинкою тиші та спокою.

— Ми схаменулися через п'ятнадцять хвилин, — сказав винувато Алекс.

— Я відчула укол у шию, коли розслабилася. А потім відчула, що вже підвішена в темряві. Очі не могла розплющити, і думаю, інформації це б не дало ніякої. Коли темрява почала шепотіти, відчула крила і те, що вони вкутали мене. Голос шепотів, вимагав впустити, я сильніше закутувалася. Потім голос став показувати Алекса і говорити те, чого не може бути в принципі.

— Що? — запитав Луї.

— Ну те, що він знайшов сім'ю і я йому не потрібна. І він поверне дітей у середній світ, і нібито вони батькові не потрібні. А це брехня. Гілберт дуже сильно любить хлопців. І я знала, що навіть якщо раптом помру про дітей, буде кому подбати їхня бабуся, яка може переїхати. Його мама, яка їх теж нікому не віддасть.

— Немов це її рідні онуки, так вчепилася, — сказав Алекс.

— І я згадала твої слова, сказані перед переїздом, — Алекс зніяковів трохи. — Я теж тебе кохаю. Щоправда, для цього долі довелося знову мене вмочити обличчям об асфальт. Відчула спочатку тонку сполучну нитку і стала концентруватися на ній. А потім вона стала збільшуватися і ставати більшою. І я відчула твоє наближення. І слухала вас, коли ви прийшли по мене. Я остаточно заснула тільки в лікарні, коли знеболили спину. Щось іще?

— Можна тебе просканувати? — запитав один із чоловіків.

Я з нерозумінням подивилася на Алекса.

— Вона не розуміє, що ти від неї хочеш. Ліку, він хоче подивитися твої крила й енергетичну структуру.

— Тільки якщо мені для цього робити нічого не потрібно. Зараз навіть ворушитися важко.

Чоловік поклав руки на скроні. Відчула від нього тепло, очі самі собою заплющилися. Навалилася сильна слабкість.

— Гей, пернатий руки від моєї сестри прибрав! Пір'я вирву з крилами разом!

Відчула, як чоловік різко відсторонився і відбив атаку Гілбертра.

— Рік, тебе це не виправдовує, — сказав із докором брат, — ти її зараз у могилу заженеш, янголе, янголе.

Останнє звучало як докір. Я насилу розплющила очі, побачила, як за братом ховаються три маленькі відьмочки. Крізь сестричок проліз Славко і посунув стілець, заліз до мене на ліжко. Обійняла свій маленький скарб. Почула обурений писк Сашка. Мати Алекса його підняла і посадила до мене. Другою рукою обійняла другого хлопчиська. Гілберт відтіснив чоловіків і сам нахилився до мене, поцілував у лоб і потріпав по голові.

— Ти у мене бойове пташеня, заклюєш будь кого.

Я тільки розсміялася.

— Я не клювала, — сказала весело. — Скучила за вами.

Три руді маківки стояли біля ліжка і з цікавістю дивилися на мене.

— Від взаємодії з дітьми та братом її наповнює світлом. Досить яскравим і чистим.

Гілберт подивився з прищуром на чоловіків.

— Кому крила зайві? — від нього відсахнулися.

— А ти волосся фарбуєш? Біле зафарбовуєш? — запитав Луї.

— Ні, а що пора? А то Рита може в будь який колір перефарбувати, принаймні мене. На вас точно фарба не затримається.

— А де Марго?

— На роботі, — із сумним зітханням сказав брат, — Завтра зайде. Це я з нічної можу погуляти і не спати. Цей жук пернатий не сказав, що ти пропала. Я відчув, що з тобою щось сталося. Дзвонив йому, бо тобі не міг додзвонитися. Довелося знову жучком скористатися. І завдяки йому й знайшли.

— Так, темрява не розпізнала загрозу в темному жучку, — сказав Луї.

— Вам час розходитися, — сказав лікар за спинами у моїх численних гостей.

Коли спробували забрати хлопчиків, вони почали плакати. Мама Алекса стала заспокоювати і говорити, що я хворію і мені потрібен відпочинок. І що завтра вони прийдуть ще. З обіцянкою, що завтра ще прийдуть, їх вдалося забрати. Гілберт ніс Славка, Тетяна Миколаївна Сашка. Дівчатка йшли мовчки за ними. Крилатих у доктора не вийшло випровадити. Вони стояли, дивилися на мене.

— Дірку в ній просвердлете, — буркнув лікар. — Дайте їй нормально відпочити. І так одна шкіра та кістки. Вона й так худою була, за тиждень майже на скелет перетворилася.

Я важко зітхнула, знову подивившись на себе. Уявила, як я виглядаю з боку. Алекс присів поруч зі мною і тихо сказав:

— Ти видужаєш, це тимчасово. Він ніжно поцілував мене в губи. Кохаю тебе дуже сильно. Пам'ятай про це.

— Я тебе теж кохаю, — сказала ледь чутно.

Наступними днями мені приводили хлопчаків, вони лежали, обіймали мене і тільки потім їх можна було забрати. А від друзів Луї та Алекса я змогла дізнатися, що мені вдалося зробити. Кокон із крил, з якого мене діставали, зазвичай досягається шляхом усвідомлених тривалих тренувань.

— Може тому, що Анжеліка вундеркінд? — в один із днів припустив Алекс.

Сьогодні прийшла тітка, лікар сказав, що потрібно годувати мене бульйоном. І вона взялася мене годувати мене домашньою їжею. Тітка на фразу про вундеркінда тільки відмахнулася.

— Може вона і вундеркінд, не хочу тебе образити рідна. Але ти цей етап переросла.

— У сенсі? — запитала в неї.

— Школа й академія — це не життя. Тут у тебе просто виходу не було або вижити і зробити кокон, про який хлопчики кажуть, або стати маріонеткою темряви.

— Хм, Римо Анатоліївно, а ви волосся не фарбуєте?

— Так давно вже, майже тридцять років. Посивіла як її батьків по звірячому вбили. Там би будь хто посивів. Чоловік не зміг приховати від мене, як саме його сестра з чоловіком загинули, і я бачила фотографії. А потім це біляве створіння в тринадцять років ледь до Бога не вирушило. Якби ти не прокинулася, я б теж померла. Моє б серце не витримало такого потрясіння. А тут я дізнаюся, що з моєю дівчинкою біда вже після того, як її знайшли. Прочуханку задала всім, хто приховав.

— А навіщо ви зафарбовуєте білий колір?