Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Йому добре без тебе, мала. Він знайшов брата, ти йому не потрібна.

Я усміхнулася. І крилами закуталася ще щільніше. А потім згадала, що він говорив, було відчуття, що я почула голос Алекса «Я кохаю тебе». А далі було дивне, але приємне відчуття наче я відчула наш зв'язок із ним. Одразу вхопилася за нього і зрозуміла, я теж люблю його.

Темрява шепотіла і кричала, але я вже не слухала її. Вона хотіла потрапити всередину, а для цього потрібен пролом. Я зрозуміла, що саме не стільки добровільна згода, скільки пролом в емоціях, коли в душі піднімається образа чи злість. Це відкриває двері темряві. Згадала своїх племінників і те, як сильно я їх люблю.

— Він їх кине. Поверне батькові. А вони йому теж не потрібні, маленькі білобрисі виродки! — кричала темрява.

А мені було весело. Бачила і знала на скільки сильно Гілберт любить хлопчиків і як боляче йому було віддавати своїх крихіток. Але це був порятунок для малюків. Навіть якщо мене не стане. Про них є кому подбати. Починаючи від їхньої бабусі, яка може переїхати сюди. І мати Алекса, те, як вона дивиться на хлопців, я впевнена, вона їх не залишить. Але і я не збираюся вмирати. Мене люблять, і мене знайдуть. Зосередилася на почуттях до Алекса і його до мене. Не знаю, скільки минуло часу, але я побачила, як наш зв'язок став міцнішим. Відчула, як коханий наближається. А потім ще через деякий час почула його голос.

— Луї, допоможи розвіяти темряву.

— Обережно, — сказав він йому, — ми не знаємо, що з Лікою. Потрібно діяти обережно, щоб її не поранити. Боже, вона створила кокон із крил, я досі його не освоїв!

— Тебе не занурювали як її, — огризнувся Алекс. — Як її зняти?

Відчула як те, що мене тримає підвішеною, зрізали. А далі я відчувала, що мене несуть кудись, але крила не могла розкрити. На мить провалилася в забуття. Прокинулася від голосів:

— Кладіть її на бік, потрібно витягти зі спини те, на чому її підвісили. А потім допоможете їй розкрити і прибрати крила.

Уколу я не відчула. Але як щось витягли зі спини, я відчула. Ще раз провалилася в сон. Прокинулася, коли мене гладили по обличчю й обтирали обережно чимось м'яким і мокрим. Розплющила очі й побачила молоду дівчину. Вона, побачивши, що я розплющила очі, здригнулася. А потім вибігла з палати.

— Лікарю! Дівчина прийшла до тями!

Я оглянула себе, ледь повертаючи голову. Побачила крапельницю з якимось розчином. А потім спішно зайшов лікар. Він узяв мене за підборіддя і подивився в очі, видихнув із полегшенням. Погладив мене по горлу, прибрав скутість голосових зв'язок.

— Спробуй щось сказати.

— Де я? — запитала ледь чутно.

— У лікарні. Що ти останнє пам'ятаєш.

— Як мене привезли кудись і щось дістали зі спини. Я все чула, але не бачила.

Лікар кивнув. Я подивилася на свої руки, які нагадували навчальний посібник з анатомії. Скелет ледь обтягнутий м'язами і шкірою.

— Алекс...

— Ваш молодий чоловік скоро прийде, йому вже мали повідомити.

Поки Алекс не приїхав, я знову заснула. Прокинулася від тупоту. У палату влетіло, по іншому не сказати, п'ятеро чоловіків. Розплющивши очі, впізнала тільки Алекса і Луї. Слідом зайшов лікар, Ліу на нього фиркнув.

— Звісно, вона не заразилася, ви бачили її кокон. Теж мені вчений. Такий кокон потрібно довго тренувати. Анжеліко, привіт! Ну навела ти шороху.

Алекс мовчки взяв мене за руку і стиснув, я посміхнулася йому.

— Як тебе викрали? — запитав Луї — Можеш розповісти? Щось пам'ятаєш?

— Я все пам'ятаю. Алекс, а з ким діти?

— З моєю мамою, вона їх навіть Гілберту не віддала. Сказала житимуть у неї, поки ти не знайдешся.