Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Шон, — представився він мені.

— Анжеліка або Ліка. Давно ви?

На кухню зайшла Тетяна Миколаївна із синами і Славком, малюка вона вела за руку.

— Алекс розслабся. Поки ви збираєтеся з думками. Розповім схожу історію. У моєї подруги, матері цих ось карапузів бабуся третій раз заміж, коли виходила років п'ять нікому нічого не говорила, поки не одружилася. Після сказала — щоб не наврочили. А вам чого боятися, у вас у родичах відьом немає, поки що.

— Вибачте мене, — сказала мати хлопців, подивившись на одного і другого сина. — Я боялася твоєї реакції Алекс на Шона, ви тоді не дуже ладнали.

— Мам я вже був дорослий хлопчик і зрозумів би. Прийняв би його, тим більше якщо він робить тебе щасливою. Просто тепер я почуваюся зайвим, тим кого потрібно приховувати від молодшого брата. Я чимось завинив? Щось зробив не так? Чому ти позбавила нас можливості спілкуватися і пізнати один одного на багато раніше.

Він просто розвернувся і вийшов із дому.

— Що думаєш, з цього приводу? — запитала в Джеремі.

— Поки що мало що цензурного. То це не твої діти?

— Це мої діти, мої племінники і, так, я їх виховую з народження. Тому що їм небезпечно жити в середній площині з батьками. У них батько з темним волоссям, а мати відьма. Ще є три рудих сестри.

Дістала телефон і набрала Алекса.

— Тут поблизу є дитячий магазин?

— Так, — сказав він здивовано.

— Купи тоді чотири машинки на радіокеруванні. Погоняєте вашою чоловічою компанією, поспілкуєтеся. Надолужите згаяне. І щось мені здається тортика замало буде теж ще один принеси. І взагалі, щоб через годину повернувся.

— Добре, — сказав він зітхнувши.

Потім надіслав повідомлення: "Вибач, за мою поведінку".

Повернувся рівно за годину з великим тортом для дорослих і дитячими смаколиками. Тут навіть Сашко попросився з хіпситу. І сам їв дитяче печиво із соком. Я зробила вже каву для всіх. А мама порізала торт. Я перед приходом Алекса попросила:

— Думаю, всі висновки зробили, кожен потім сам спалить свої образи або закопає, де не будь. А зараз ви велика дружна сім'я. Я так розумію не знайомі тільки брати?

Джеремі кивнув.

— Ну уяви, що брат був у відрядженні. Скільки тобі років?

— Тридцять.

— Хм, ти на рік мене старший.

— Що?!

— Вирішиш називати мене малою поб'ю. Це можна тільки моїм старшим братам і дядькові.

— Але, але де ти вчишся?

— Я, — хитро посміхнулася, — я давно вже працюю в управлінні безпеки. З п'ятнадцяти років. У десять закінчила школу. У п'ятнадцять академію. У двадцять п'ять мене підвищили і перевели в цю площину.

— Це про тебе розповідають в академії, не називаючи імені. Кажучи, що заради порятунку душі можна і стародавній артефакт активувати. Ти справді це зробила?

— Ну, коли два бугая хотіли мене вбити, тож вибір очевидний.

— Я так розумію ви поспілкувалися, поки мене не було? — запитав Алекс.

— Угу, про мене тепер говорять у місцевій академії.

— Не дивно, — сказав Алекс із гордістю. — Мало людей у кого в такому юному віці розкриваються крила повністю. І не просто розкриваються, і висять ганчірочкою, а здатні дати захист не тільки своєму власникові, а й команді.

— Про це нам не говорили, — сказав Джеремі, — тільки про стародавній вівтар—артефакт. А в тебе справді вже крила.

— Ага, у твого брата, між іншим, теж.

— Вау! — і стільки обожнювання я очах молодшого брата до старшого. — Мені потрібні подробиці!

— А мені тортик, поки Славко розпаковує іграшки. Є рівно п'ять хвилин тиші.

Дружно розсміялися. Поки їла торт мені написав брат. Я мало не подавилася. Алекс забрав телефон і тихо розсміявся.

— Нас навіть тут дістануть і нагородять ще трьома дітьми. Гілберт із Маргаритою вирішили влаштувати собі романтичне побачення і везуть нам доньок. Це при тому, що ми не говорили, де ми.

Слідом брат надіслав координати, де я перебуваю.

— Ліку, брат тобі жучок у телефон поставив.

— Я не здивована, — сказала, облизавши ложку. — Старші брати вони такі. І, судячи з усього, жучок у телефон з моменту появи в мене самого телефону. А я ще наївно дивувалася, як вони мене знаходять.

На подив брати встигли трохи поспілкуватися і погратися радіокерованими машинками. Славко теж спробував грати, а Сашко просто возив машинку без пульта. Але коли мені вручили відьмочок довелося їм віддати машинки. Брат мене міцно обійняв так що ноги не торкалися землі. Джеремі з цікавістю спостерігав це все.

— Гіл, ви ще дитину плануєте?

— Мала, ми тільки одного планували і то умовно. Просто думали буде років через п'ять. Ага, через п'ять. Сама бачиш результати. І скажу тобі темницю навіть гумки не допомагають. Та не червоній ти так, не маленька вже. Увечері заберемо. Ми на один день. У мене завтра нічне чергування.

Діти зайняли один одного і скоро віддали дорослим машинки. Алекс з Джеремі і Шоном грали машинками ганяючи їх по вітальні і паралельно спілкувалися. Мама хлопців наглядала за малюками. Я подивившись на дітей і Алекса сказала:

— Я побуду у дворі, бачила там шезлонг.

— Добре.

Дені були ще теплі, а сонце вже не пекло. Заплющила очі, розслабилася. А потім відчула, як щось вкололо у шию, і я не можу вимовити ні слова. А потім на мене щось накинули, і я провалилася в темряву. Коли стала відчувати тіло, не змогла розплющити очі. Але було відчуття, що мене підвісили за лопатки гаками. І я досі не могла вимовити й слова. За те стала чути шепіт, він просив мене розкритися і пустити всередину себе. Зараз як ніколи відчула свої крила, які згорнулися і закрили мене немов у коконі. Усвідомлено сильніше закуталася.

Шепіт став голоснішим і був якимось безликим, але з'явилися злі вимогливі нотки. А потім мені спробували показати Алекса, який веселитися і сміється в колі сім'ї, і такий знущальний голосок вимовив: