Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

зустрічав безліч таких персонажів, як Суслі. Ще тоді мене часто принижували за те, що кажу правду і надаю докази, називали рупором «спецслужб держдепу», інструментом у руках НАТО й набагато гіршими словами. Ненависть зросла в серпні 2013 року, коли я опублікував у блозі Брауна Мозеса докази хімічної атаки в Гуті. Через тиждень після атаки Суслі, яка втекла з Дамаска до Австралії 223, виклала відео, в якому заявляла: «Схоже, на нас чекає чергова імперіалістична війна, цього разу — проти моєї країни. Мої торішні прогнози справдилися: провокаційні хімічні атаки таки відбулися». Вона назвала мене некомпетентним і упередженим 224, а у твітері написала, що я «провокатор» 225, «особа без військового досвіду, яка вичавлює лайно із сумнівних фоток і думає, ніби щось доводить» 226.

В інші часи люди обходили б десятою дорогою такі параноїдальні тиради. Тепер же коментарі Суслі завоювали свою аудиторію, зміцнюючи Контрфактуальну спільноту. Поки Bellingcat набував популярності завдяки спілкуванню дослідників-однодумців, аналогічний процес відбувався і в опонентів. Як і до нашої мережі, до Контрфактуальної спільноти входили спраглі до фактів люди, які шукали правди в інтернеті. Вони теж переймалися тим, що журналістські інституції оминають важливі речі. Їх теж обурювали безпідставні твердження політиків, які не мали уявлення про те, що відбувається. Вони так само сподівалися, що технологічні інструменти допоможуть притягти лідерів до відповідальності. Наші корені були в чомусь подібними, але наші дії — ні. Гасло Bellingcat проголошує: «Виявляй, перевіряй, поширюй». Гаслом Контрфактуальної спільноти могло б стати «Вір, наполягай, ігноруй». Зазвичай вони починають із висновків, нехтують перевіркою достовірності й прагнуть заглушити ті факти, що їх не влаштовують. Ми прочісуємо інтернет у пошуках доказів, а вони шукають собі підтвердження. Хоча Контрфактуальна спільнота ховається по політичних узбіччях, не варто нею легковажити: її схиблені наративи дрейфують у суспільний дискурс.

Пригледівшись до цієї спільноти, можна виявити дивну ідеологічну мішанину: антиімперіалісти, проасадівці, прихильники Росії, альтернативні праві, альтернативні ліві. Найрозмаїтіші течії дедалі зближуються, посилаються на ті самі джерела, дописують для однакових альтернативних медіа. Основа їхнього світогляду — патологічна недовіра Заходу, особливо уряду США. Усіх, хто протистоїть Заходу і Сполученим Штатам, вони вважають невинними жертвами, хай що ті коять. Це приводить до дивних висновків. Наприклад, якщо західні організації заявляють, що уряд Асада застосовує хімічну зброю, то незалежні докази мусять бути частиною змови. Риторична реакція Контрфактуальної спільноти — це нескінченні запитання без пауз, щоб опонент не встиг відповісти. Коли я відсилаю їх до наших вичерпних досліджень, вони ставлять чергове запитання. Головне правило цієї гри — не зважати на відповіді, адже там за означенням є політичні маніпуляції. Тактику відкидання відповідей просувають такі, як RT, чиє кредо — «Більше запитань».

Звісно, скептицизм потрібен у будь-якому гідному розслідуванні. Легковірність може обернутися помилками, як це сталося, приміром, з американським урядом, який розпочав війну, прийнявши на віру закиди про іракську зброю масового знищення. Утім, визначальна риса Контрфактуальної спільноти — не скептицизм, а цинізм. Там, де скептик скаже: «Доведи», — цинік спитає: «Кому це вигідно?». Безумовно, у його голові давно є відповідь.

Для онлайн-детективів протистояння Контрфактуальній спільноті може бути виснажливим, однак і корисним. Заперечництво вимагає, щоб ми доводили кожну дрібничку, а це відточує нашу роботу. Кожного, хто робить перші кроки в розслідуваннях за відкритими джерелами, я заохочую аналізувати твердження конспірологів, щоб пересвідчитися, чи немає в них справжніх доказів і чи можна перевірити їхні заяви. Так онлайн-детектив відточує свої навички і буде готовий до неминучої критики, коли опублікує сильний матеріал. Я й сам досі відповідаю на коментарі учасників Контрфактуальної спільноти: сподіваюся, що хтось із них мене здивує, а не повторюватиме ті самі нудні байки. Оскільки вони походять з однієї екосистеми, зазвичай я можу передбачити їхні реакції. Найбільше вражає, що в них не виникає дисонансу, коли, неспроможні довести попереднє (чи ще давніше) твердження, вони так само впевнено виголошують наступне.

Хімічні атаки на місто Дума 7 квітня 2018 року принесли Контрфактуальній спільноті нову нагоду звинуватити «Білі каски». Сім років по тому, як повстання в Сирії переросло в громадянську війну, російське втручання переламало перебіг конфлікту на користь Асада, і урядові війська прагнули остаточно ліквідувати опір хімічними атаками на цивільні райони, підконтрольні повстанцям. Захід не мав бажання втручатися, це було очевидно від початку. Проте великі хімічні атаки все ще викликали міжнародну реакцію, тому Асаду і його поплічникам доводилося їх приховувати. Вони заявляли, що то була провокація з боку самих рятувальників, щоб підставити режим Асада.

Москва пішла ще далі, стверджуючи, що це діло рук британського уряду, який наказав «Білим каскам» інсценувати хімічні атаки. На російському державному ТБ заявили про сенсацію: показали фото зі знімальним майданчиком на сході Гути — мовляв, там «Білі каски» фальсифікують докази. Стійка з костюмами, гримери домальовують статистам синці й пил, чоловіки з логотипом Цивільної оборони Сирії на пов’язках. Літній чоловік у білій касці тримає бутафорські кінцівки, забризкані штучною кров’ю. Але команда Bellingcat довела, що ці фотографії взято з фейсбук-сторінки сирійського фільму «Революціонер» — про журналіста, який нелегально в’їхав у країну «в пошуках слави й міжнародного визнання, та не досяг свого і вирішив допомогти терористам сфабрикувати інцидент із хімічними речовинами, щоб його фото прогриміли на цілий світ» 227. Це був проасадівський пропагандистський фільм.

Ми виявили двадцять два звинувачення в причетності «Білих касок» до хімічної зброї у 2018 році, більшість — із російських джерел. Що цікаво, вони кидалися численними звинуваченнями наосліп, не завдаючи собі клопоту сфабрикувати хоч якісь докази, зокрема закидали добровольцям змови з безглуздою кількістю зовнішніх груп, від американських спецпризначенців до бойовиків-ісламістів. Будь-який спостерігач, наділений елементарною логікою, бачив абсурдність картини, в якій уся ця купа супротивних груп влаштувала змову 228.

Професорка Кейт Старбьорд з Вашингтонського університету, яка вивчає поширення дезінформації в соціальних медіа, провела глибоке дослідження контенту про «Білі каски». У попередньому дослідженні теорій змов довкола масових стрілянин вона відзначила, що контент на сайтах «альтернативних медіа» не відповідає класичному поділу на лівих/правих. Навпаки, через антиглобалістські погляди сайти альтернативних правих уподібнилися до альтернативних лівих 229. Ще одне свідчення розмивання ідеологічних меж. Старбьорд зібрала базу твітів зі згадками «Білих касок» від кінця травня до