Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

І стала вона опікуватися Ластівкою - поїти водою, відігрівати листям, а згодом і годувати бридкими черв’яками. І все лише для того, щоб її хороми були нарешті по фен-шую. Пташка дійсно швидко стала на ноги і не знала як і дякувати дівчині.

- Нема чого дякувати! - мовила та, махнувши рукою. - Лети собі світ за очі. Ото мені й буде найбільша дяка.

- Не можу поки нікуди летіти, - зізналася Ластівка. - Зараз зима, замерзну. Краще я до весни ще тут з тобою побуду.

- Ой, не мала баба клопоту… - зітхнула Сантиметрівочка. - Ну добре вже, залишайся… От бідося…

Зима, яка здавалася дівчині нескінченною, нарешті пройшла. В повітрі запахло весною. 

- Ну що, Ластівко, пора вже й честь знати! - почала натякати Сантиметрівочка. - Лети на волю!!! До сонечка!!

- А ти зі мною не хочеш?

- Куди?

- Та туди ж! За моря та океани!

- А що я там не бачила???

- Там живуть такі як ти! У нас їх називають ельфами.

- Хм… - замислилася дівчина. - Пропозиція непогана. Але ж я вже Кроту пообіцяла… А ті ельфи твої хоч нормальні? Є якісь симпатичні серед них?

- Є! Там всі красиві! - запевнила її Ластівка.

- Ну добре, вмовила! Завтра зранку летимо! Я тебе надворі чекатиму!

- Згода! - зраділа пташка.

Та не знала вона, що наступного ранку не знайде Сантиметрівочки і полетить сама. А дівчина, рада, що нарешті здихалася нав'язливої Ластівки, замурує вхід і піде жити до Крота, в тепло та достаток. Не вірила вона в пусті обіцянки пташки. Краще, як кажуть, нині горобець, ніж завтра голубець! Зізнавайся, мій любий читачу, не очікував такого фіналу? На те це і казка навиворіт!

От і їй уже кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!