Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

в тому разі почав рухатися за нею, якщо вона справді безгрішна. Іншу ж першою серед жінок звинуватили в образі величі народу, коли вона, важко пробираючись у возику через густий натовп, відверто побажала, щоб її брат Пульхер воскрес та знову втратив флот, що зробило б натовпи в Римі меншими. 4. Особливо слід звернути увагу на те, що весь рід Клавдіїв (за винятком хіба що Публія Клодія, який задля того, щоб вигнати Цицерона з міста, віддався на всиновлення одному плебеєві, хоча той і був молодший від нього) завжди були переконаними оптиматами та прихильниками впливу й влади патриціїв, завжди були настільки вперто й упереджено налаштовані проти народу, що ніхто з них, навіть будучи підсудним, не опускався до того, щоб одягати жалобний одяг чи просити народ про помилування; а деякі з них у суперечках та диспутах навіть стусали народних трибунів. А одна діва-весталка навіть сіла зі своїм братом на колісницю, коли він проводив тріумф без дозволу народу, та супроводжувала його аж до Капітолію, щоб хтось із трибунів не зміг перешкодити йому чи заборонити[203].

3. Таких предків мав у своєму роді Тиберій Цезар, і до того ж — із двох сторін: батьківський — від Тиберія Нерона, материнський — від Аппія Пульхра, а вони обидва були синами Аппія Сліпого. Увійшов також він і до родини Лівіїв, бо вони прийняли діда його матері. Ця родина колись була плебейською, і свого часу також прославилася: удостоїлася восьми консульств, двох цензорств, трьох тріумфів, посади диктатора й начальника кінноти; прославили її також і славні мужі, насамперед Салінатор та Друзи. 2. Салінатор, коли був цензором, назвав усі триби легковажними, оскільки вони, засудивши та звинувативши його після попереднього консульства, знову обрали його на посаду консула й цензора. Друз, вбивши у поєдинку ворожого полководця Драуза, здобув прізвисько собі та своїм наступникам. Говорять також, що коли він був претором, то привіз із провінції Галлії золото, яке колись виплатили сенонам[204] при облозі Капітолію: а були ж чутки, що його відібрав Каміл[205]. Його правнук[206] за видатні заслуги в боротьбі проти Гракхів отримав звання “покровитель сенату”; він же залишив сина, який у час подібної ворожнечі розпочав багато різних справ, однак його підступно вбили супротивники.

4. Батько Тиберія, Нерон, був квестором Юлія Цезаря в час александрійської війни, та, командуючи флотом, добряче спричинився до перемоги. Через це його поставили жерцем на місце Публія Сціпіона й послали в Галлію влаштовувати колонії, серед яких — Нарбон та Арелат. Коли ж Цезаря вбили, всі зі страху перед заворушеннями проголосували за амністію, а він постановив навіть видати премію тирановбивцям. 2. Опісля цього був претором, і коли наприкінці року між тріумвірами виникла незгода, він залишився на своїй посаді довше, аніж було дозволено, та попрямував із консулом Луцієм Антонієм, братом триумвіра, в Перузій. Коли ж усі решта здалися, він один залишився у партії та подався спочатку в Пренест, а звідти — в Неаполь, і, марно закликаючи рабів до свободи[207], втік у Сицилію. 3. Образившись, що його не допустили одразу до Секста Помпея та відмовили у праві на фаски, перейшов до Марка Антонія в Ахею. Разом із ним швидко повернувся до Рима, уклавши мир з іншими, і тоді ж на вимогу Августа віддав йому свою дружину Лівію Друзиллу, що була на той час вагітна і з якою мав уже сина. Невдовзі після цього він помер, залишивши після себе двох синів — Тиберія і Друза Неронів.

5. Дехто, базуючись лише на здогадах, вважає, що Тиберій народився у Фундах, що бабця його матері мешкала у Фундах, і що в тому містечку постановою сенату було встановлено статую богині Щастя. Але на думку багатьох авторитетів, народився він у Римі на Палатині, 16 дня до грудневих календ, за консульства Марка Емілія Лепіда й Луція Мунатія Планка, останній з яких був консулом удруге, в час филипійської війни. Саме так записано в судових та актових книгах. Попри те, хтось подає роком його народження попередній рік, тобто за консульства Гірція й Панси, а хтось — наступний, за Сервілія Ісаврика й Луція Антонія.

6. Дитинство та юність провів у труднощах та бідах, оскільки завжди супроводжував батьків у їх втечах; під час таємної втечі з Неаполя, переховуючись у човні, коли ворог увірвався в місто, він двічі видав їх своїм плачем: уперше, коли його відірвали від лона годувальниці, і вдруге, коли вирвали з материнських обіймів ті, що прагнули полегшити тягар слабших жінок у важкий час. 2. Під час мандрівки Сицилією й Ахеєю перебував під опікою лакедемонян[208], які були клієнтами Клавдіїв. Від’їжджаючи звідти, потрапив у жахливу небезпеку: уночі зненацька ліс з усіх боків запалав, і полум’я настільки близько підступило до подорожніх, що зайнялася частина одягу та волосся Лівії. 3. Дари, що дала йому в Сицилії Помпея, сестра Секста Помпея — плащ та застібка, а також золоті булли, збереглися до цього часу, і їх показують у Байях. Після повернення до міста його за заповітом всиновив сенатор Марк Галлій та надав спадщину, проте від імені він відмовився, оскільки Галлій належав до партії, протилежної до Августової. 4. У дев’ять років на могилі батька виголосив похвальну промову з ростральної трибуни. Подорослішавши, під час актійського тріумфу супроводжував Августову колісницю верхи на коні, що був з лівого боку, а Марцелл, син Октавії, гарцював із правого. Керував також астичними[209] іграми, а на Троянських видовищах очолював гурт старших юнаків.

7. Усю свою молодість та наступний дорослий вік — від прийняття чоловічої тоги й аж до початку володарювання — провів ось як. Влаштував одні гладіаторські видовища на честь свого батька, інші — на честь діда Друза. Відбувалися вони в різний час та в різних місцях: перші — на форумі, другі — в амфітеатрі. Для цього запросив навіть деяких рудиаріїв[210], заплативши їм сто тисяч сестерціїв. Ставив також видовища, однак не був на них присутній: усе влаштовував на широку ногу, витрачаючи гроші матері та вітчима. 2. Одружився із Агриппіною, донькою Марка Агриппи, онукою Цецилія Аттика, римського вершника, якому адресовані листи Цицерона. Незважаючи на те, що від неї мав сина Друза й жили вони у злагоді, а вона знову була вагітна, його змусили розлучитися з нею та відразу одружитися з Юлією, донькою Августа. Зробив це з великими душевними муками, бо з Агриппіною жив у злагоді, а Юлині звички були йому чужі: адже він