Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 100
Перейти на сторінку:
Він завжди був таким, — відповів Гораціо. — Три­валий час він був моїм єдиним другом. Я навіть не знав про існування інших. Це твій батько відкрив мені очі на цей світ.

Гораціо розвернувся й почав довгу ходу назад по кори­дору. Я подалася за ним, але не могла не озирнутися на Стерджеса. Він все ще стояв біля скла й дивився, як ми йдемо, і в його порожніх очах не було навіть іскорки надії.

Гораціо провів нас до ліфта, де Ерза нарешті наздогнала нас. Я гадала, вона щось скаже. Натомість вона зайшла в ліфт, не зронивши ні слова, і стала у кутку — руки в кишенях піджака, мовчки, але явно спостерігаючи і слухаючи.

— Уперше я зустрів твого батька дванадцять років тому, — сказав Гораціо, щойно ліфт рушив угору. — На той час я мав тільки Стерджеса, а в нього з’явилося якесь запалення на шкірі. Я зробив скромний запит, і мені порекомендували Джима — твого батька. Я впевнений, що Феллси доклали до цього свою руку. Вони всюди, ти в цьому переконаєшся. Так чи інакше, Джим припав мені до душі. Трохи розсіяний, можливо, трохи перевантажений роботою, але завжди привітний. Ти була ще зовсім маленькою тоді, наскільки я пам’ятаю. Я звертався по його послуги впродовж наступних кількох років. Я насолоджувався його компанією, і гадаю, що це було взаємно. — Він замовк, і вперше повернувся до мене обличчям: — А потім померла твоя матір.

Ліфт плавно зупинився, і двері відчинилися. Гораціо вийшов перший, а тоді притримав двері для мене. Він повів нас далі по коридору, повз його кабінет, до невеликої конференц-зали з краєвидом на бараки, що біля підніжжя пагорба.

— Наступного разу я зустрівся з Джимом, — продовжував він, — невдовзі після цього. Захоплення і радість зникли з його обличчя. Він був розгублений, утрачений і наляканий. Я запропонував йому допомогу. Він спочатку відмовився. Але потім він одного дня прийшов до мене.

— Для чого? — запитала я.

Гораціо всміхнувся.

— Я був так само здивований, як і ти, — відповів він. Ерза тихо прослизнула до кімнати і притулилася до стіни. — Твій батько прийшов по позику. Він хотів розширити свою клініку, аби найняти ще одного лікаря, щоб мати більше змоги допомагати людям, які справді цього потребують. І тоді він сказав мені те, що змінило триб мого життя раз і назавжди. Він сказав мені, що існують й інші такі тварини, як Стерджес.

Гораціо замовк на хвилину, немовби пригадуючи при­забуте.

— Звісно, мені спадало на гадку, що Стерджес не один такий у світі, — сказав він, — але я ніколи не міг уявити, що матиму шанс зустрітися зі ще одним таким, як він. Я допоміг твоєму батькові в його місії, і в процесі я знайшов свою.

— І яка ваша місія? — запитала я.

— Я хочу звільнити їх, — відповів він. — Ці тварини заслуговують на те, аби світ прийняв і поважав їх. Вони заслуговують на те, аби бути захищеними, жити під сонцем, не боячись ні браконьєрів, ні колекціонерів, ні науковців, що воліли б розібрати їх на частини.

— Вони не схожі на звільнених.

— Поки що, — сказав Гораціо, — це ще небезпечно. Але це трапиться. Хай там як, але я у величезному боргу перед твоїм батьком. Й ось чому Ерза тут.

Коли він поглянув через моє плече, Ерза зробила крок уперед і подала руку.

— Я на твоєму боці, — промовила вона, дивлячись мені прямо в очі. — А доктор Батіст — це ще той зарозумілий засранець.

— Ерза Данціґ, мій приватний детектив, — сказав Гораціо. — Як у нас прийнято говорити в конференц-залі, вона виконує собачу роботу.

— Грр, — напівсерйозно прогарчала Ерза.

— Що ж, — сказав Гораціо, — я залишу вас удвох. Джим був тим, кого я вважав принаймні колегою. Час Ерзи — це мій подарунок тобі і йому.

Кивнувши на прощання головою, він пішов і зачинив двері за собою, залишивши нас із Ерзою самих у кімнаті, яка чомусь здалася меншою, ніж за хвилину до цього.

При денному світлі Езра видавалася старшою, ніж здавалася під землею. Достатньо старшою, щоб бути принаймні моєю матір’ю. Її обличчя було запалим і змарнілим, а шкіра мала нездоровий блідий відтінок. Але енергія так і кипіла в ній, висвітлюючи кожну рисочку. Її палаючі від нетерпіння очі дивилися на мене з інтенсивністю придорожніх сигнальних вогнів.

— Отже, — почала вона, і в її голосі я вловила голодні нотки, — з’ясуймо, хто вбив твого батька.

Вона сіла у крісло навпроти мого, відкрила шкіряний портфель, витягла звідти тонку коричневу папку й поклала її в центр столу.

— Що це? — запитала я.

— Поліцейський звіт, — відповіла вона. — Можеш переглянути. Хоча там нема на що дивитися.

— Що ви маєте на увазі?

— Ні відбитків, ні ДНК, ні зачіпок. Вони нічого не знають. І ніколи не дізнаються. Але папка тут. На випадок, якщо ти хочеш переглянути.

— Чудово, — сказала я. — Якщо нема ніяких доказів, то яким чином ми можемо розкрити цю справу?

— Для початку ми забудемо про її існування. — Вона взяла папку, мигцем глянула на неї й тоді відкинула вбік. — Ми почнемо спочатку. — Вона перехилилася через стіл, і мурахи пробігли по моїй спині від хвилювання, так ніби ми з нею збиралися планувати крадіжку коштовностей. — Я перевірила деяку передісторію.

— Передісторію?

— Єдиний шлях розкрити цю справу — з’ясувати мотив. Тому ми почнемо з того, що нам уже відомо. А нам відомо, що є жертва. Отже, передісторія. — Вона затихла на мить. — Тепер, Маржан, чи хочеш ти дізнатися про свого батька?

Її погляд пришпилив мене, як метелика. Я застигла у кріслі. Я хотіла вдарити її, але моє тіло не могло поворухнутися, тому я лише втупилася поглядом у відповідь, почуваючись злою і трохи наляканою.

Без попередження Ерза підхопилася з крісла й закинула свою куртку через одне плече.

— Пройдімося, — сказала вона.

Ми вийшли з маєтку й пішли вниз пагорбом. Було вже надвечір’я, і сонце починало хилитися до верб, що позначають межі земель Гораціо. У бараках та на території вирувало життя. Запахи їжі, звуки розмов і дзенькіт столового срібла долинали з приміщення, схожого на їдальню. Електричні машини для гольфу, навантажені садовими інструментами або ящиками з продуктами, котилися вбитими бічними стежками, що вели від головної дороги. На пригірку за дротяною огорожею паслася отара овець. Ми пройшли повз кількох поодиноких людей, які, згорбившись над ноутбуками, з навушниками у вухах, мружилися над рядками коду кольорів райдуги. Програмісти «Звіринця». Вони сиділи на плитах битого каменю на сонці або в затінку широких дубів, що з’являлися то тут, то там.

— Джамшид Дастані. Я правильно вимовила ім’я? — запитала Ерза, порушуючи

1 ... 32 33 34 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"