Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт 📚 - Українською

Читати книгу - "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шепіт мертвих. Третє розслідування" автора Саймон Бекетт. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 83
Перейти на сторінку:
столом стояв ще один стілець, але ніхто його не зайняв. Решта стояли. Стілець залишався вільним, немов чекаючи приходу запізнілого відвідувача.

— Цілком можливо, що Ірвінґ став жертвою випадкового нападу, але говорити про це зарано. На цьому етапі ми не виключаємо нічого, — сказав Ґарднер.

У Тома почало прориватися роздратування.

— Де тоді його тіло?

— Ми ще обшукуємо територію. З того, що нам відомо, висновки можуть бути різні: його могли поранити, він міг утекти. Собаку знайшли в лісі за пів милі від найближчої дороги. Щоб нести дорослого чоловіка, це задовга відстань, але іншого способу витягти Ірвінґа звідти нема. Наразі ми знайшли тільки сліди ніг і велосипедів.

— А якщо його примусили йти самостійно — під загрозою пістолета чи ножа?

Ґарднер уперто випнув підборіддя.

— Серед білого дня? Малоймовірно. Проте, як я вже сказав, ми розглядаємо всі можливості.

Том втупився в нього:

— Скільки часу ми знайомі, Дене?

Агент БРТ почувався незручно.

— Не знаю. Десять років?

— Уже дванадцятий пішов. І це вперше ти намагаєшся мене обдурити.

— Неправда! — відповів Ґарднер, його обличчя спохмурніло. — Ми прийшли сюди сьогодні з доброї волі.

— Ну ж бо, Дене, ти так само добре знаєш, що сталося! Ти не можеш серйозно повірити, що це випадковість! Ірвінґ зник безвісти наступного ранку після того, як прилюдно спаскудив серійного вбивцю по телевізору.

— Я не можу робити поквапних висновків, поки не буде доказів.

— А як іще хтось зі слідчих зникне? Це теж буде поспішним висновком? — за всі роки, які знав Тома, я ніколи не бачив його таким розлюченим. — До біса, Дене, тут учора поранився один співробітник, можливо, серйозно. А тепер ще й це! Я відповідаю за людей, з якими працюю. Якщо хтось із них у групі ризику, я хочу про це знати!

Ґарднер нічого не відповів. Він багатозначно подивився на мене.

— Побуду в секційній залі, — сказав я, рушивши до дверей.

— Ні, Девіде, ти маєш таке ж право чути це, як і я, — сказав Том.

— Томе… — почав Ґарднер.

— Я попросив Девіда допомогти, Дене. Якщо він збирається розділити ризик, то має повне право знати, у що втрапив. — Том згорнув руки. — Я все одно скажу йому тільки те, що ти говоритимеш, то краще, щоб він почув це від тебе.

Вони зчепилися поглядами. Ґарднер не здався мені людиною, яку легко залякати, але я знав, що Том не відступить. Глянув на Джейкобсен і побачив, що їй так само незручно, як і мені. Вона зрозуміла, що я спостерігаю, і негайно прибрала з обличчя будь-який натяк на емоції.

Ґарднер покірно зітхнув.

— Боже, Томе. Гаразд, можливо, є зв’язок. Але все не так однозначно. Деякі студенти Алекса Ірвінґа скаржилися на його поведінку. Студентки. Університет заплющував на це очі, бо ж відомий професор, може влаштуватися в будь-який університет штату. Аж тут одна студентка звинуватила його в сексуальних домаганнях — і це відкрило шлюзи. Залучили поліцію, університет начебто мав намір розірвати з ним контракт, не ризикувати власною репутацією та судовими позовами.

Я подумав про відвертий флірт Ірвінґа із Саммер і навіть з Джейкобсен, попри те що він публічно принизив Діану. Нічого дивного, що вони не єдині такі. Очевидно, не всі піддавалися його чарам.

— Тож ти думаєш, що він інсценував своє зникнення? — із сумнівом запитав Том.

— Як я вже сказав, ми розглядаємо всі можливості. Але над Ірвінґом висіла не просто справа про домагання. Податкове управління переслідує його за несплачений податок на всі ці книжкові угоди й телевізійні виступи. Йому світив рахунок у понад мільйон доларів, можливо, навіть термін у в’язниці. Ірвінґові загрожував професійний і фінансовий крах, попри всі його заслуги. Зникнення могло здатися ідеальною можливістю вибратися з-під тиску.

Том витягнув нижню губу, нахмурився.

— Усе так, але вбити власного собаку?

— Люди чинили гірше за менші гроші. І ти, мабуть, також знаєш, що ми знайшли чіткі відбитки пальців на залізному пруті, яким убили собаку Ірвінґа. Їх перевірили, вони належать дрібному злодієві, на ім’я Ной Гарпер. Він рецидивіст, має ряд судимостей за автокрадежі й пограбування зі зломом.

— Якщо у вас є підозрюваний, то чому в тебе такий похмурий вигляд? — запитав Том.

— Бо, з одного боку, всі злочини Гарпера в мину­лому були незначними. З іншого боку, він зник без­вісти майже сім місяців тому. Не з’явився на останню перевірку — він перебував на умовно-достроковому звільненні, — а відтоді його ніхто не бачив. Усі речі залишилися у квартирі, а орендна плата сплачена до кінця місяця.

— Він афроамериканець? — запитав я. — Від п’ятдесяти до шістдесяти, сильно накульгує?

Гріх було не потішитися здивуванню Ґарднера.

— Звідки ви знаєте?

— Думаю, він у секційній залі, далі по коридору.

Я спостерігав, як від цього усвідомлення на його пом’ятому обличчі з’явилося ще більше зморщок.

— Починаю тупити, — сказав він з огидою.

Джейкобсен невпевнено переводила погляд з нього на мене.

— Ви маєте на увазі тіло, яке було в могилі Вілліса Декстера? Це Ной Гарпер?

— Час підходить, — сказав Ґарднер. — Тільки-от якщо Гарпер мертвий, то як його відбитки пальців опинилися на знарядді, яким убили собаку Ірвінґа?

— Можливо, так само, як відбитки Вілліса Декстера опинилися в хатині, — припустив Том.

Ми обмірковували нові факти, запала тиша. Досі існу­вала ймовірність того, що Вілліс Декстер не інсценував свою смерть, а вбивця привласнив його тіло та відбитки пальців. Але в цьому випадку таке не проходило.

— А на трупі в труні Вілліса Декстера обидві руки на місці? — запитала Джейкобсен.

— Обидві, — відповів я. — І всі пальці теж.

— Можливо, хтось міг зберегти касету з плівкою та сталевий прут із відбитками Декстера й Гарпера, — припустив Том.

— Можливо, касету з плівкою. Відбиток Декстера був змащений мінеральною олійкою, яка використовується для догляду за шкірою малюків. І немає способу дізнатися, скільки часу він там був, — сказав Ґарднер. — Але відбитки Гарпера на пруті залишилися в плямах крові. Їм усього кілька годин.

— Тоді тіло з труни не може належати Ною Гарперу. Це просто неможливо, — наполягала Джейкобсен.

Ніхто нічого не сказав. Логіка підказувала, що вона мала рацію. Такого не могло бути, якщо відбитки пальців залишені цього ранку. Але, судячи з виразів

1 ... 32 33 34 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шепіт мертвих. Третє розслідування, Саймон Бекетт"