Читати книгу - "Лабіринти. Частина 1, Крістіна Таченко"

- Це все вони, кляті борці за вільні сни... Світле Братство! Тьфу! Навіть назва у них гидка - С-В-І-Т-Л-Е Б-Р-А-Т-С-Т-В-О... Останнім часом вони принесли чималу шкоду нам... Ну нічого, ми з ними ще поквитаємося! - зі злістю розмовляв він сам із собою.

Він кинув недопалок в попільничку і схопився за мобільний.

- Альо, Стас! Неси свій зад у мій кабінет і швидше! - горланив заввідділенням у трубку.

Він кинув телефон на стіл і почав нервово ходити туди сюди по кабінеті. За дві хвилини прибіг Стас.

- Як успіхи? Знайшли утікачів?

- Ні, - винувато промовив молодий хлопець потупив очі від сорому.

Він був напарником Максима і ніяк не міг зрозуміти що сталося з ним і чому він викрав хвору пацієнтку з лікарні.

- Як??? За два дні ви не змогли натрапити на їхній слід? Погано шукали!!! Я вами дуже розчарований!!! Ви уявляєте що це таке? Зникнення пацієнтки - це кримінальна справа! А що, якщо Максим насправді маніяк, що маскувався під медбрата? А що, якщо з дівчиною щось станеться? Це все буде на совісті тих, хто їх не знайшов!!! Якщо не буде їх тут до завтрашнього вечора, то покладете заяви про звільнення мені на стіл і ГУД БАЙ!!!

Кричав Лев, розмахуючи товстим коротким вказівним пальцем біля носа Стаса.

Хлопець вибіг з кабінету, не знаючи куди себе подіти від сорому. А Лев Гордійович відчинив бар і налив собі коньяку. Вживання коньяку, як і паління, не було щоденною звичкою лікаря. Він це робив лише на корпоративах або коли добряче нервував, як сьогодні. Випивши приблизно половину склянки, він відчув, як алкоголь м'яко розливається по його венах і почав розслаблятись та заспокоюватись. Раптом він помітив, що в кабінеті дуже багато диму і відчинив вікно. Потім сів у крісло, допив коньяк і закрив очі.

- У мене ж ще вісім днів... Все нормально... Я встигну... все буде добре...

Бурмотів він слова, мов мантру. Через десять хвилин він подзвонив своєму другові по медицині і одному з лідерів клану, Артему Олексійовичу. Він був головним лікарем психлікарні, в яку Максим повинен був повезти Віту на лікування. Артем Олексійович довго не підіймав слухавку і Лев Гордійович почав знову нервувати.

- Слухаю! - почув він голос друга - Що у вас нового? Знайшли їх?

- Ні, Артеме. Вони мов крізь землю провалились. Я упевнений, що їм допомагають наші опоненти.

- Леве, ти розумієш, що тобі кінець, якщо ти не знайдеш їх? І я тобі не допоможу, ні! Я не зможу! Мені моє життя та кар'єра дорожче...

- Я розумію... Але ж я думав, що ти на моїй стороні! - розгнівався Лев.

- Вибачай, друже, в нашій справі ми близькі лише тоді, коли все йде по плану, а коли все летить шкереберть, доведеться тобі вибиратися самостійно, - спокійно промовив Микола і кинув трубку.

Гордійович налив собі ще одну склянку коньяку, сів у крісло біля вікна і почав думати. Та його думки були нечіткими та розмитими, хоч він і намагався їх зловити.

- Портал... До відкриття вісім днів... А що, якщо взяти іншу дівчину? Іншу дівчину... Так, це ідея! Та вертихвістка Віталіна не одна, яка нам може підійти! Нам треба заволодіти Світлим Порталом... так! І мати повну постійну владу над снами людей... нарешті... А мені наша нова медсестра підійде, точно! Вона юна, треба перевірити її сни... тааак... А Світлий Портал я завоюю на цей раз... Байдуже, що у нової медсестри світле волосся... головне її сни... Мені треба завоювати Світлий Портал, щоб качати енергію постійно та жити вічно! Проте утікачів знайти треба і покарати! Несправедливо, що Чорний Портал закривається кожні десять років і ми голодуємо. Нам треба постійно відкритий портал... Постійно... МЕНІ потрібен такий портал! Енергія... Енергія... Життєво-важлива енергія... Ні, все таки треба знайти Віталіну! Вона мені потрібна... Я ніколи ще не зустрічав людей з такими снами, як у неї, з такою сильною і вибуховою енергетикою.... Вона буде моя!!!

Він налив собі ще коньяку, випив і не зчувся як під дією алкоголю його здолав сон. Проспав він щонайменше чотири години. О 16:30 він схопився та глянув на годинник, робочий день у більшості персоналу закінчувався. Він пішов у вбиральню, умився, причесався, привів себе у порядок і повернувся до кабінету. Він зателефонував дружині і сказав, що залишається на ніч на чергування у лікарні, а сам зайшов у комп’ютерну базу лікарні, набрав ім’я «Трошин Віра Олегівна» і знайшов адресу їхньої нової медсестрички.

- Вулиця Шевченка, 34. Прекрасно... Живе у власному будинку... Для мене це дуже зручно.

О 17:10 він викликав таксі і поїхав до свого таємного будинку. Там він прийняв душ, переодягнувся у спортивний костюм одяг і поїв. Потім пішов у підвал і почав планувати як заманити їхню нову медсестру до себе на експерименти...

«Віта - не єдина, хто може нам підійти... Хоча вона, безумовно, найкраща, але якщо мені не вдасться її повернути, то медсестра Віра мене дуже виручить! Хе-хе!»