Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

 — Добре, вмовив, інших варіантів дізнатися в мене немає. Ти один був тверезий з тих, кого я пам'ятаю.

  Цей день тягнувся неймовірно довго. Голова ще боліла, і мене розпирало від цікавості дізнатися, що ж все-таки відбувалося біля клубу.

  Данило, як і обіцяв, зайшов до мене ввечері. Він не гукав мене, просто сидів і чекав, поки я вийду. Я вирішила затриматись на хвилин десять. “Хай зачекає, хлопцям корисно”, — подумала я, збираючись на прогулянку. Вийшла за двір.

  — Привіт! — радісно сказав Данило й підвівся з лавки.

  — Та вже ж бачились. Що, Віру будемо чекати? — запитала я.

  — Ні, до неї Павло поїхав. Я вважаю, не варто їм заважати, пішли самі, вони до нас підтягнуться.

  Ми рушили в бік клубу.

  — Ну, розповідай, що вчора було?

  — Ох і п'яні ви були вчора. Зустрів я вас біля вашого двору, ви йшли, підтримуючи одна одну.

  — Ну, щось таке і я пам'ятаю. Як ми тебе зустріли, потім ти запропонував нас провести, а далі провалля в пам'яті аж до ранку.

  — А що у вас сталося, що ви так напилися? — запитав він. — Он дивись, лавка стоїть нормальна, давай присядемо, побалакаємо, щоб ніхто не заважав.

  — Ну давай, а то дійсно не про все можна говорити при всіх.

  Ми підійшли до лавки й сіли. Данило сів поруч, але якось дуже близько. Мені було трохи незручно, але й справді не варто було обговорювати все на очах усього села.

  — Так що було вчора? — знову запитала я.

  — Ну, ми прийшли до клубу, там були наші і якісь хлопці з сусіднього села. Казали, що їздять, шукають собі компанію погуляти, бо в них усі роз'їхались. Ти хвилин через п'ять пішла за клуб і зникла. Ми почали тебе шукати, знайшли сплячою. Ледве розбудили, щоб провести додому. Віра була трохи кращою, вона почала загравати з новими хлопцями, але Павлу це не сподобалося. Вони почали сваритися, і знайшлися приводи розійтися. Ми ледве дотягнули тебе до двору, але ти не змогла стояти, тоді Віра запропонувала забрати тебе до себе спати. Якщо коротко, то так.

  — Боже, як соромно.

  — А хто мене тягнув додому?

  — Я, твій малий допомагав, Віра з Павлом теж були поруч, але в них свої були розбірки.

  — Так, а чого малий мене додому не завів?

  — Він сказав, що таку дуру п'яну не хоче знати, де пила, там хай і ночує. Ну і додав, що скаже бабусі, що ти у Віри ночуєш, щоб не було скандалу.

  — Да, ох і начудила я. А я думаю, чого це він зі мною не розмовляє, морозиться. Тепер усе зрозуміло.

  — Так, а що ж у вас все-таки сталося? — знову запитав він.

  — Ну, не у нас, а в мене. Ти ж знаєш, що Максим почав зустрічатися з Іркою.

  — Да, для мене це було дивно, ви ж минулого року намагалися зустрічатися, до того ж вона мала.

 — Ну от, я теж була дуже здивована та розбита, а Віра вирішила мене підтримати й навчити “дорослому життю”.

  — Ну і як навчилась? — посміхнувся Данило.

  — Такий собі урок. Можна було якось інакше.

  Данило сидів поруч, а я дивилась уперед, поки він то дивився вперед, то на мене. Раптом він узяв мою руку й почав гладити. Я була здивована, але чомусь не хотілося з ним сперечатися.

  — Ти пам'ятаєш, як нас колись одружили твій брат і сестра? — зненацька спитав він. Я не очікувала такого питання.

  — Да, пам'ятаю. Ох і сміялися ми тоді. Вони ж тебе ще й на Вірі одружили. Ти в нас тепер двоєженець, — пожартувала я. — Я перша дружина, вона — друга. А чого ти раптом це згадав?

   — Та просто тему захотів перевести. У мене є одне питання. Я в тебе запитаю, а ти віднесися до нього з розумінням.

  — Ну, давай, питай, — зацікавлено сказала я.

  В повітрі повисла пауза. Данило продовжував гладити мою руку. Він повернувся до мене обличчям. Наші погляди зустрілися.

 — Леля, давай спробуємо зустрічатися по-справжньому. Ти мені подобаєшся ще з дитинства. Як ти вважаєш, може, в нас щось путнє вийде?

  Я завмерла від його слів. Я готова була почути що завгодно, але тільки не це. І знову повисла пауза. 

  Ми дивились один одному в очі. Ніч була тиха й зоряна. До нас долинали голоси наших друзів, які сиділи біля клубу й гомоніли. Повний місяць осяяв сільську дорогу перед нами. Не сказавши жодного слова, Данило обійняв мене за талію й наблизився носом до мого обличчя. Я зніяковіла лише на секунду, розібравши хід його думок. Усі інші дії відбувалися спонтанно, ніби ми читали думки один одного. З'явилося якесь дивне відчуття, яке я ніколи не відчувала поруч із Максимом. Наші губи зустрілися в поцілунку, який перетворився на танець. Це було настільки ніжно, палко й пристрасно одночасно, що за кілька миттєвостей стало не вистачати повітря. Неохоче розірвавши поцілунок, Данило, згадуючи дитинство, уткнувся носом у моє волосся. Відчув знайомий до болю запах меду й парного молока. Подивившись мені в очі, він прошепотів:

  — Ти моя зеленоока принцеса. Ти будеш моєю дівчиною?