Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

–Запізнилася. –заявив він мені, не обертаючись. –З тебе штрафна.

– Чарка? – запитала я, завозячи візок в архів.

–Пісня! Ой, хто це в нас? – він потер руки, дивлячись на малого, що саме пускав слиняві бульби у свій малий кулачок.

– Слухай, ти не проти, що я з дрібнотою? Залишити нема на кого, а з мене й так мати хрін зрозумій яка.

– Звичайно ні! Знала б ти скільки племінників я виняньчив!

– Серйозно? Скільки?

– Гм... Одного... і трошки... але неважливо. У мене дар, діти мене обожнюють. Отже, пісня.

– Я не співачка, Метте.

– А пару місяців тому Депешів шкварила нічогенько.

– Малий спить. –нагадала я.

– Співай щось заспокійливе, мені начхати, імпровізуй. Нічого не знаю. У моєму світі штрафують піснями.

– Ти може, ще й мюзикли любиш?

– Люблю. І я не гей. Співай.

– Гаразд...–зітхнула я, опускаючи узголів'я візка, я розкрила кріплення і відпустила руку під ковдрочку. Малюк злегка посмикував ручкою і ляскав повіками. Я почала дуже повільно виконувати I'm so sorry Imagine Dragons, від чогось зараз я уявляла її в піано версії.

– «Син вітчима, син "мені дуже шкода"»? Мені здається, чи ти пісню не з куща вибрала?

– Не з куща...– я помітила, що ріденьке темне волоссячко залишило шапочку і завилося, воно було вологим, я зняла його шапочку і провела рукою по вологій голові.

– Не хочеш про це?

– Не сьогодні. – похитала головою я.

– Сходимо в караоке?

– Вибач, немає вільних нянь.

– А як же той хлопчина, що забрав тебе з караоке?

– Вінс? Він мій друг. Навряд чи захоче няньчитися з немовлям. Але він дуже хороший хлопець...

– А, той, з ким хочеться танцювати по життю?

– Скоріше той, без кого танцюється краще. Типу «I Wanna Dance Without you». Хоча, не приховую, всі хочуть як Уінтні: «Dance with Somebody who loves me», але не всім пощастило.– я зітхнула.

– Ага, коротше, вам не по дорозі?

– Типу того.

– А ти любиш символічні пісні, так?

– Я серйозно підходжу до музики. Кожна композиція типу саундтрека до уривку з життя.

– Ти навіть пожерти без акомпанементу не можеш?

– Пожерти можу, а от приготувати ні. Боже, що тебе дивує, ти говориш із дівчиною, яка перед тим, як позбутися цноти, тижні три наспівувала «Girl You'll be a Woman Soon».

Метт почав наспівувати перший куплет, я тягнула за ним.

– Обожнюю Оверкілла. –підсумував Метт. – Як його звати? –запитав раптом він.

– Оверкілла? – запитала я.

– Дрібного твого, дурненька.

– Я ще не думала. Але... Він міг би бути Олівером. На честь своєї матері.

– Ви зустрічалися?

– Ти сама толерантність. – закотила очі я.– Ні, вона була моєю подругою.

– Скільки йому?

– Чотири місяці.

– У мого брата доньці два місяці.

– О, старшому?

– Ні, взагалі–то, я старший. На п'ять років.

– Батьки, мабуть, щасливі.

– Звісно. Усе, що пов'язано з Крісом, робить їх щасливими... – він зітхнув. – Ой! – він схопився і, підлетівши до столу, впав на підлогу.

– Це новий челендж? – дивлячись на його дупу, що піднімається з–за столу, запитала я, і зараз він, здається, тріснеться головою об стіл.

Метт встав, вдарившись лобом об стіл, і тер його, підносячи мені платівку The Marias, перев'язану бантиком.

– З днем народження!

Я важко зітхнула. Ну, так. Двадцять два роки. Ву–ху. Лише рік тому я відзначала його на гордій самоті, бо Лів завагітніла, Ві ідіотка, а Монті був не в місті. Зате був Вінс. Хоч і недовго.

– Спасибі, Метт... як ти...

– Я читав твоє досьє.

– На мене є досьє?

– На всіх є досьє. До речі, сьогодні в караоке–клубі буде баттл–вечір, ти маєш піти зі мною.

– Баттл–вечір? Це як?

– Ну, є соліст і його музиканти, ударні, гітара, у когось клавіші, але група на групу має бути в однаковому складі. На початку вони тягнуть жереб, хто задає тон батлу, вибирає першу пісню. А потім гурт має підхопити суперників, почати іншу підходящу пісню, з того ж акорду. Якщо перехід непомітний і мотив підходить, команді зараховують бал. Якщо ти зумієш переспівати суперника, витіснивши його з його території, ти переміг. А, і ще, потрібно не підспівувати, це штрафний бал. Це дуже складно. Я брав участь кілька разів і не підспівувати мені вдалося тільки кілька разів... – він говорив без упину, і я раз вісім загубила нитку.