Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Синій зошит 📚 - Українською

Читати книгу - "Синій зошит"

314
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Синій зошит" автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 38
Перейти на сторінку:
за дивниця?!» Чоловік зітхнув: «Я вдосвіта вікно твоє помив…»

Перемагає не войовничий, а змирливий. Якщо добре вивчити ворога, то можна обернути його на друга.

Принагідно про битви: найбільша біда, що в битвах втрачають голови.

Ми стягуємо нутряну (нервову) силу, коли:

стрічаємо зріднених духом;

мандруємо;

творимо щось за велінням серця;

опановуємо нове діло;

дістаємо нові знаття;

молимося;

прощаємо кривди;

сходимося з приязними людьми;

прогулюємося без мети і без поспіху;

долаємо страхи;

звільняємо оселі від зайвини;

говоримо правду;

слухаємо миротворну музику;

доглядаємо за рослинами;

годуємо тварин;

читаємо добрі книги;

годимо своєму тілу (дотики, масажі, плавання, купання, паріння в лазні).

«Як уникати помилок?»

«Немає такої рецепції. І немає в тому біди. Той, хто робить помилки, — попереду того, хто не робить нічого. Той, хто робить повільно, випереджає того, хто лише планує щось робити».

Помилки, якщо їх визнавати, обертаються з утрат на здобутки.

Бувало, у кволості душевній закрадалося виправдання, що на щось посутнє не маєш часу, не знаєш, чого держатися, куди йти. І тоді виростав у своїй грізній, непохитній силі образ Мойсея. Його день мав стільки ж годин, як і мій, і ще більше простелялося перед ним пустельних доріг. І вибирав він дорогу не для одного, а для тисяч…

Чого ще навчив мене Ліс.Не гоже полювати одразу за двома звірами. Треба вибирати більшого. Кождий мізерний слід врешті приводить тебе до великого. Кождий малий трапунок готує до чогось значного, що буде попереду. Сильний звір скидає з себе за потреби шкіру, пух, відгризає лапу в капкані. Сильна людина скидає з себе тягар важких думок, страху і сумніву. Ліпше раз побачити й злякатися, ніж весь час боятися невідомости. Ліс дерев і тварин приховує більше, ніж показує.

Так само і «ліс» людей.

Яка наша заслуга в тому, що хизуємося над слабшим і менш умілим? Хизуймося над собою вчорашнім — слабим і невмілим.

«На що слід у першу чергу витрачати гроші?»

«На сродне діло. У кожного воно своє. Але не намагайся якомога раніше заробляти. День, коли ми заробили перші гроші, є останнім днем нашого дитинства. Весь світ чигає на наші гроші. Не поривайся в молодости до великих багатств. Що легко приходить — легко й відходить, залишаючи гіркоту й порожнечу».

Перед тим, як нарікати на свою старість, розваж… Може, се не кара, а подарунок?! Скілько близьких і познайомих не дожили до сивини! Старість — се ще й нова свобода. Менше переймаєшся завтрашнім днем, ще менше огірчає вчорашній. Менше вимагаєш від себе, менше себе критикуєш, менше додержуєшся втомлюючого режиму життя, менше заздриш, навіть молодим — вони теж постаріють. Не та вже пам’ять. Але ж пам’ятати все й не треба. Зів’яла краса, помарніла плоть. Але згадай, коли вона була досконалою, скільки вимагала клопотів і жертв. В живій, сердечній недосконалости є своя особлива радість. Старість, якоюсь мірою, — се звільнення, завойоване роками право на природність, щирість, помилку, на тиху, світящу радість осени.

Нам не спадає на гадку сварити дзеркало, що воно показує не те, що ми хочемо видіти. Зате з якою охотою ми сваримо світ, людей, рідних, жону, дітей… Не розуміючи, що то є дзеркало нашого облудного судження.

Бери дещо — давай щось. Хто не дає більше, ніж бере, той ніхто.

У нинішній день впускай зі свого минулого лише те, що твоє.

«Ви много виділи, много чули. Яке слово найчастіше промовляють люди?»

«Слово «я».

«Яке головне ваше відкриття за довге життя?»

«Таких два. Перше — життя безбережне, не має кінця-краю. Друге — з літами душа молодіє».

«Ваше життя — се пошуки себе?»

«Радше — творення себе».

«Що потрібно, аби дійти до своєї мети?»

«Треба йти».

Вітцівство — се захист і прийняття

Дітям слід давати найліпше з того, що маємо самі. Бо дітей виховує те, що їх оточує. Пам’ятаймо, що дитина — се не власність наша, а душа, що дана нам на збереження. Наша радість, празник наш. Не нехтуймо виховою. Виховуючи дитину, виховуємо себе.

Частіше хваліть дитину — і вона буде ставитися до себе і до вас ліпше.

Будьте з нею чесним — так вона навчиться справедливости.

Захищайте її — так навчиться вірити.

Будьте з нею поблажливі — се виховує терпеливість.

Частіше підбадьорюйте — так набувається впевненість у собі.

Навчіть дитину любити себе.

Навчіть вибирати головне і приділяти йому найбільше уваги й праці.

Навчіть говорити — вільно і виразно. Згодом се полегшить їй віднайти голос у многоголоссі світу і використати його.

Навчіть її ділитися почуттями.

Навчіть її люб’язности й подячности — се розкриває характер.

Навчіть її захищати себе.

Навчіть її бути вільною, вона не чиясь власність.

Навчіть її бути радісною і любити сміх.

Навчіть її любити ручну роботу, фізичні зусилля, пішу ходу. Се підсилить її уяву і розум.

Дайте дитині зрозуміти, що речі не зроблять її щасливою.

Не вимагайте від неї відплати за добре батьківство.

Не говоріть і не думайте про дитину погано.

Завжди дослухайтеся до її запитань і відповідайте на них.

Дайте відчути, що її люблять і приймають такою, якою вона є. За будь-яких обставин.

Переконайте її, що завжди будете поряд. Навіть тогди, коли вас уже не буде в сьому світі.

Передавати дитині свої знаття — хіба се не очевидність нашого продовження?!

Пам’ятайте, що вітцівство — се захист і признання.

Про грибні лови

Скажу кількоро слів про повадки грибів. Сі малі чудесні насельники лісу були мені сім років поспіль відмінною поживою. А заодно і братнім товариством, із деревами, звірами і птицями вкупі. Вони відкрилися мені, як цілком осібний світ у предивному царстві Лісу.

1 ... 32 33 34 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синій зошит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синій зошит"