Читати книгу - "Тіні Системи 2, Марті"

Розповідь від Антона 

Вона була там. 

Антон побачив її ще здалеку — на краю даху, серед дощу, в оточенні темряви. Її силует здавався нерухомим, але він знав, що це лише ілюзія. Усередині Кіра, напевно, вже зробила вибір. 

Чи готовий він до нього? 

— Ти прийшов, — її голос був майже непомітним крізь шум дощу. 

Антон зупинився в кількох кроках. 

— Ти знала, що я прийду. 

Кіра повільно повернулася. 

— Так. 

Антон вдивлявся в її очі, шукаючи щось знайоме. Але чи була вона все ще тією самою? 

— Ти змінилася. 

— І ти теж. 

Він хотів щось сказати, але слова застрягли в горлі. Все, що відбулося між ними, не можна було описати одним реченням. 

— Чому ти тут? — нарешті запитала вона. 

Антон зробив один крок уперед. 

— Бо тільки ти можеш відповісти. 

— На що? 

— На те, ким ми тепер стали. 

Тиша між ними загострилася. 

— Ми вороги? — спитала Кіра. 

Антон зупинився, вдивляючись у її обличчя. 

— А якщо ні? 

Кіра не відповіла. 

Вона сама не знала. 

Розповідь від Кіри 

Вона дивилася на нього довше, ніж хотіла. 

Його постать здавалася їй чимось зі старого життя — чимось, що мало зникнути разом із нетрями, разом із всім, що вона втратила. Але ось він стояв перед нею, і все було не так просто. 

— Ти прийшов по відповідь, — повторила вона. 

Антон кивнув. 

— Але відповідей у мене немає, — додала вона. 

Він нахилив голову. 

— Тоді у нас більше спільного, ніж здається. 

Кіра стиснула пальці, відчуваючи, як дощ змішується з попелом на її шкірі. 

— Ти хочеш дізнатися, чи ми вороги? — запитала вона. 

Антон мовчав. 

— Тоді скажи мені, — вона зробила крок до нього, — хто ти тепер? 

Його очі звузилися. 

— А хто ти? 

Тиша між ними була напруженою. 

Вона не знала відповіді. 

І він теж.


--- 

Розповідь від Антона 

Кіра змінилася. 

Він бачив це не лише у виразі її обличчя, а й у тому, як вона говорила, як рухалася. Вона більше не була тією, кого він пам’ятав. 

Але і він теж. 

— Якщо ми не вороги, то хто? — запитав він. 

Вона не відразу відповіла. 

— Можливо, ми лише уламки. 

Антон відчув, як щось стислося всередині. 

— І що ж роблять уламки? 

Кіра подивилася на небо. 

— Вибирають: зникнути чи зібратися докупи. 

Він більше не питав. 

Бо відповідь уже знав.