Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Ранкове сонце лише починало зігрівати землю, коли Ріан вже чекав біля родової конюшні Хамданів. Його кінь був сивий, статний, як і сам Ріан — впевнений, усміхнений, з блиском в очах. Він люб’язно допомагав конюхам сідлати ще двох коней, коли з’явилися Керем і Ясмін.

Ясмін була в простій світлій сукні й темній накидці. Її волосся було заплетене в косу, очі трохи зніяковілі, але з цікавістю дивилися на коней.

— Доброго ранку, — мовив Ріан, кланяючись. — Ви виглядаєте так, ніби створені для ранкових прогулянок.

— Доброго, — відповіла Ясмін тихо, і її щоки порожевіли.

Керем мовчав, оглядаючи коней. Його обличчя залишалося суворим і стриманим.

— Сподіваюся, ви не проти трохи розім’ятися, — додав Ріан. — Погода чудова, луг — за кілометр звідси, і я подумав, що це буде гарна нагода трохи відпочити.

— Ходімо, — коротко відповів Керем.

Коли вони сіли верхи, Ясмін намагалася не показати, що трохи нервує — вона давно не їздила на коні. Ріан, помітивши це, під’їхав ближче.

— Все добре? — запитав він лагідно. — Якщо хочеш, поїдемо повільніше.

— Дякую, я впораюсь, — усміхнулася вона.

Керем мовчки спостерігав за ними збоку, помічаючи кожен погляд Ріана на Ясмін. Щось ворухнулося всередині — те саме почуття, яке виникло ще за столом учора.

Прогулянка тривала мовчки — лише звук копит і легкий вітер. Але напруга між трьома не зникала — навпаки, вона ставала дедалі відчутнішою.