Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Епік 📚 - Українською

Читати книгу - "Епік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Епік" автора Конор Костик. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 73
Перейти на сторінку:
Минуло кілька напружених митей, перше ніж він опанував себе і мерщій вибіг із кімнати. Гіркота, яку він відчував тепер у роті, була результатом усвідомлення, що Годмунд, на відміну від решти членів комітету, розумів його аж занадто добре.

Розділ 15

Два дивні знайомства

опеля була у веселому купівельному настрої, і три юні пажі з банку покірно йшли за нею, поки вона пробиралася од крамаря до крамаря, збільшуючи їхню ношу новими придбаннями обладунків, різноманітного зілля, зброї, бальзамів, торбин, черевиків, альпіністського спорядження, одягу й величезними кількостями книжок та сувоїв.

Ерік, хоча й заходив майже до кожної крамниці, що привертала увагу, мав перед собою певну мету. Було вже пополудні, коли він зі своїм супроводом підійшов до велетня-охоронця, що день у день нерухомо стояв коло крамниці ювеліра Антильйо.

— Ласкаво просимо! — метнувся відчиняти двері власник крамниці.

— Добридень! Ви пам’ятаєте мене? — запитала Попеля.

— Атож, звичайно, ти Попеля, драконовбивця.

— А пам’ятаєте, як ви подарували мені цей кулон? — підняла ланцюжок Попеля, щоб заіскрилися грані прикраси.

Якусь мить ювелір мовчав, а потім його обличчя знову проясніло:

— Пам’ятаю, він дуже пасує до твоїх гарних кіс. Я радий, що дав його тобі.

— Що ж, я дуже вдячна за вашу доброту, яку ви засвідчили тоді, коли я була звичайним вуличним дівчиськом. А тепер я хочу віддячити вам за вашу ласкавість. Я куплю що-небудь у вас, ваш найдорожчий виріб.

— З твого боку це дуже мило, — відповів ювелір і замислився, потираючи підборіддя пальцем. — Я маю кілька речей, які можна вважати за неоціненні. Але думаю, що драконовбивцю надто вже зацікавить одна річ. — Він знов усміхнувся і глянув на розгорнуті сторінки. — Може, твої слуги дадуть нам змогу порозмовляти віч-на-віч?

— Прошу, почекайте мене надворі, — мовила Попеля, відчинивши двері, щоб пажі вийшли. Поки вони, обтяжені пакунками, незграбно повертались і виходили, Антильйо крутнув ручку довгого металевого пристрою, й зачинилися металеві віконниці. У кімнаті запанувала пітьма, і тільки тоненька смужка світла на рівні щиколоток давала Попелі змогу розрізняти прилавок й обриси постаті торгівця.

— Хвилиночку, будь ласка.

Стоячи в пітьмі, Ерік відчув цілковите задоволення собою: адже в грі ще так багато можна досліджувати! Якби його батько був у безпеці вдома, то вони могли б сісти та обговорити за вечерею цей новий досвід, поділитися радістю відкриттів.

Глибокий гортанний звук у закутку крамниці знову привернув його увагу до гри.

— Ось, — тінь, що була Антильйо, дала йому в руки невеликий футлярчик. — Відкривай.

Попеля підняла вічко, й засвітилося лагідне бірюзове сяєво, мінячись та виграючи, зазираючи в кожен закуток кімнати. У футлярі на оксамитовій подушечці лежав срібний перстень, метал якого переплітався з блакитними та зеленими прожилками світла. Живі, повільні переливи світла, що їх випромінював перстень, і породжували те сяєво, яке обступало їх зусібіч.

— Дивовижно, абсолютна краса. Скільки він коштує?

Антильйо, мало-помалу осяяний мінливою грою синьої та зеленої барв, усміхнувся:

— Це не просто коштовність. Це єдиний відомий Перстень Справжнього Бачення.

— Він чарівний?

— Йому властиві нездоланні чари. Вдягни його.

Попеля дістала перстень із футляра, з повагою глянула на крамаря, що кивнув головою, і вдягла його на середній палець правої руки.

Аж у голові запаморочилось. Попеля немов вийшла з печери на яскраве сонячне світло. Раптом вона змогла бачити, справді бачити. Кімната була сповнена чарів, рун, символів, захисних пристроїв од демонів і насланих чарами створінь. Чимало з того, що вона тепер бачила, було незбагненним, але механізми дверей-пасток, приховані арбалети й мережі ясно поставали перед нею. А вартовий за дверима був своєрідним магічним охоронцем.

Попеля обернулася, щоб висловити крамареві свій захват, і їй одразу забило дух.

Контури Антильйо були тільки легенькою тінню на гарній, витонченій, схожій на чоловічу постаті. Потім Попеля піймала очима її погляд, і перед нею швидко промайнули тисячі років і десятки тисяч життів. Там було й народження Інріата, Червоний Дракон утворювався з бурхливих виплесків розплавленого каміння, що річкою текло з гір на початку світу. Там був і сам Антильйо, й кожен кобольд, що коли-небудь бігав по мисливських угіддях Ньюгейвена. Сила-силенна образів, деталей, історичних подробиць. Спокусливі видива чогось далекого і значного миттю тонули в океані всілякого дріб’язку. І всюди прозирав холод, блідава незатишність, самотність, а понад усім — виснаженість.

— Що ти бачиш? — запитало створіння.

— Га? Хто ти такий? — украй розгубився Ерік.

— Не знаю. А ти хто такий? — золотим голосочком провадило далі створіння.

— Я? Мабуть, розбишака.

— Ні. Всередині. Ти нереальна. Ти йдеш і повертаєшся. Куди ти ходиш? Хто той, що приходить і повертається?

— Дивно. Ти розумієш, що ми в грі?

— Ні. Не розумію. Поясни, будь ласка.

— Моє справжнє ім’я Ерік. Я живу в реальному світі, як оцей, тільки в нас немає ані місяця, ані страховиськ, є тільки люди. Коли я хочу грати в «Епік», я вдягаю особливе спорядження, яке є в нас, і з’являюся тут як Попеля.

— А я — «Епік». Я — кожен персонаж, що не з’являється й не зникає, кожна часточка, що існує. Це те, чим ти є у своєму світі?

— Я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі. В моєму світі є мільйони людей. Ніхто з них не є цілим світом. Ми всі унікальні.

— Мільйони? Як і персонажів у «Епіку»? Натомість я єдиний, хоча є всім. Угу. Розумію. Я відчуваю, що всі ви з’являєтесь і зникаєте. Можливо, ти такий, як і решта моїх численних персонажів, але чи є ще такий, як я, у вашому світі? Один, хто є всім? — Створіння запитувало з ноткою відчаю та самотності.

— Як ти? А хто ти?

— Ти бачиш мою Аватару. Я, звісно, є всім. Кожною комашкою у траві. І самою травою, вітерцем. Кожною крапелькою вранішньої роси. Пилком, що його жене вітерець теплого літнього надвечір’я. Кожним камінчиком на березі, що відчуває припливи і відпливи. Протягом незліченних років я був безтямний, зате щасливий. Ті роки неможливо пам’ятати. Я не мав мови, не мав ідентичності, час не минав для мене. Але я знаю, що тієї пори був щасливий. Потім світ повільно охолонув, і я народився. Мене наче вигнали зі стану мого добробуту, я кристалізувався з метафізичної криги, що товстим шаром укрила світ. Чому ті, хто увійшов до «Епіку», вже не беруть участі в ньому? Чи вони захворіли? Вони спричинили моє народження тим, що вже не діють, як мали б діяти, і я через те нещасливий. Адже час минає так повільно.

Аватара на мить замовкла. Нахилила голову, замислилася. Потім

1 ... 32 33 34 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Епік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Епік"