Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Номер нуль 📚 - Українською

Читати книгу - "Номер нуль"

419
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Номер нуль" автора Умберто Еко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 45
Перейти на сторінку:
військові державні перевороти, «бряжчання шаблюками», натякаючи на державний переворот, який виношував (хоч його так і не здійснили) генерал Де Лоренцо. Утім, Браггадочо зараз мені нагадував про путч, який прозвали путчем лісників[150]. Досить яскрава історія, здається, за нею навіть сатиричний фільм зняли. Джуніо Валеріо Боргезе, який мав прізвисько Чорний принц, командував 10-ю флотилією МАС. Казали, був чоловіком неабиякої хоробрості й фашистом. Вочевидь, пристав до Республіки Сало, але так і не збагнув, чому у 45-му, коли розстрілювали без докорів сумління, він врятувався, зберігши свою славу надзвичайно чесного борця. Баск двадцяти трьох років, кулемет через плече, звичні для свого загону штани з буфами на щиколотках, комір сорочки «під горло», навіть попри те, що обличчя у нього таке, що якби зустріти його десь, відрекомендованого бухгалтером, йому б ніхто й копійки не довірив.

Тоді, у 1970-му, Боргезе, мабуть, вважав, що настав момент для державного перевороту. Браггадочо гадав, що він зважав на те, що Муссоліні, якщо навіть він вийде зі свого сховку, має бути уже вісімдесят сім, і не варто було сподіватися від нього багато, адже навіть у 45-му вже все було досить зрозумілим.

— Часом я зворушуюсь, — казав Браггадочо, — міркуючи про того бідолаху: і то добре, якщо він у Аргентині, де якщо навіть він не міг смакувати місцевими біфштексами через свою виразку, то принаймні міг споглядати безмежні пампаси (уявляєш, яка це розвага упродовж двадцяти п’яти років). Але якщо лишився у Ватикані, то це ще гірше, бо там щонайбільше — одна вечірня прогулянка у якому-небудь садку й суп, який подає черниця з вусиками, й думки про те, що разом з Італією він втратив коханку, не має більше змоги знов обійняти дітей, тож, може, почав уже втрачати глузд, сидячи днями у старому кріслі, згадуючи про колишню славу й дивлячись на те, що коїться у світі, лише по чорно-білому телевізору. А іноді потьмянілим від віку розумом, збуреним сифілісом, повертався думками до тріумфальних виступів на балконі Палаццо Венеція, у ті літні дні, коли, роздягнувшись до пояса, молотив зерно, обціловував дітей з голодними, як вовчиці, матерями, які капали йому на руки слиною. Або пообідні читання у бібліотеці Спеццолі, одній з найкращих італійських бібліотек, у якій офіціантка Наварра зверталася до нього «пане» тремтливим голосом, а він, ледь розстебнувши матню на штанях, як для їзди верхи, перекидав її на столі й за кілька секунд кінчав, поки вона стогнала, як у нестямі, шепочучи «О, мій дуче, мій дуче...». Й поки він усе те згадував, пускаючи слину, з геть висхлим перчиком, хтось удовбував йому в голову думку, що невдовзі прийде відродження. Мені враз спадає на думку анекдот про Гітлера, який теж був вигнанцем у Аргентині, котрого нацисти переконували повернутися на сцену, щоб знов завоювати світ. Він довго вагається й не наважується, адже роки й для нього спливають, але врешті, погодившись, відповідає: «Але цього разу... ми будемо поганими, адже так?»

— Загалом, — вів далі Браггадочо, — у 1970-му були усі передумови сподіватися на успішний переворот, адже на чолі спецслужб стояв генерал Мічеллі[151], який теж був членом ложі Р2, а за кілька років стане депутатом від Італійського соціального руху. Зауваж, його підозрювали в участі у справі Боргезе, навіть розслідували, але він врятувався й мирно помер два роки тому. Я з надійного джерела знаю, що за два роки після перевороту Боргезе Мічеллі ще й отримав сто тисяч доларів в американському посольстві невідомо для чого й за що. Отож Боргезе міг сподіватися на чудову підтримку вгорі та на «Гладіо», на ветеранів-фалангістів, іспанських фашистів, на масонів, а ще пліткували, що у гру вступила мафія, яка, як ти знаєш, завжди до всього мала стосунок. А той-таки Лічо Джеллі, який підмовляв карабінерів та високі військові чини, серед яких уже аж кишить масонами, перебуває в тіні. Ти пильно слухай про життя того Лічо Джеллі, бо ця розповідь — підґрунтя для моєї теорії. Отож Джеллі, який ніколи й не заперечував цього, воював в Іспанії, працював у Соціальній Республіці та був зв’язковим з СС, але водночас мав зв’язок з партизанами, а по війні вступив до ЦРУ. А такий добродій не міг не докласти рук до такої організації, як «Гладіо». Та зауваж ось що: коли у липні 1942 року він був інспектором від націонал-фашистської партії, йому довірили перевезти в Італію скарби короля Петра II Югославського — 60 тонн зливків золота, 2 тонни старожитніх монет, 6 мільйонів доларів, 2 мільйони фунтів стерлінгів — усе це конфіскувала ВСІ (Військова служба інформації). У 1947 році скарб нарешті повернули, але у повернутому бракує 20 тонн зливків, і пліткують, ніби Джеллі перевіз їх в Аргентину. Чуєш, в Аргентину! В Аргентині він товаришує з генералом Перроном[152], ба більше — навіть з генералом Віделою, Аргентина видає йому дипломатичний паспорт. А хто ув’язався в аргентинські справи? Його права рука — Умберто Ортолані[153], який зв’язує Джеллі з Марцинкусом[154]. І до чого це я? А до того, що все це веде нас в Аргентину, де переховується дуче й де готують його повернення. А тому їм потрібні гроші й добра організація та підтримка місцевих. Тому Джеллі — ключова постать у плані Боргезе.

— Певна річ, твої слова видаються переконливими...

— Саме так. Звісно, це зовсім не означає, що ті, кого зібрав докупи Боргезе, не були армією Бранкалеоне[155], де разом з дідусями, сповненими ностальгії (самому Боргезе було вже за шістдесят), були чиновники та навіть лісники. І не питай мене, чому саме лісники — може, після війни, коли повирубували дерева, їм не було чого робити? Утім, те збіговисько було здатне на лихі речі. З правових документів, які з’явилися згодом, випливає, що на Лучо Джеллі покладали завдання схопити президента республіки, яким тоді був Сарагат[156], а судновласник з Чивітавек’я надав свої власні торговельні кораблі, щоб перевезти на Сицилію тих, кого схопили заколотники. І ти не повіриш, хто був задіяний в операції! Отто Скорцені,той, що звільнив Муссоліні з ув’язнення на гірському хребті Гран Сассо у 43-му! Він досі працював, адже був ще однією людиною, яка уникла жорстокої повоєнної чистки, у ЦРУ. Він мав забезпечити, щоб США не чіпали заколотників, аби привести до влади військову хунту «центристів-демократів». Ти лишень поміркуй, який лицемірний задум! Але на подальших допитах не витягли на світ Божий одного: вочевидь, Скорцені

1 ... 32 33 34 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Номер нуль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Номер нуль"