Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мертва кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Мертва кров"

491
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мертва кров" автора Михайлина Омела. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 64
Перейти на сторінку:
class="p1">— А чому ви запитуєте, Богдане Івановичу?

— Знаєте, коли ви вчора пішли телефонувати додому, мені здалося, що вас щось дуже турбує. А коли повернулися і сказали, що хотіли щось уточнити у дружини, то, не хочу лукавити, мені це пояснення здалося недостатнім.

— Так, ви не помилилися, але, на жаль, зараз це вже не має ніякого значення.

— І все ж, Сергію Олексійовичу, якщо ви щось пригадали чи на щось звернули увагу, то розкажіть.

— Вчора, коли ви розповідали про візника, я пригадав, що квартира професора Іванової знаходиться десь метрів за сто від мого будинку, якщо навпрошки, через провулок, а якщо фаетоном, то разів у п’ять довше. От я й подумав, що цей візник міг після нас підібрати саме того пасажира, який і став причиною його власного зникнення.

— Звичайно, але це могло статися і в іншому місці, і значно пізніше. Адже ми навіть не знаємо причини зникнення візника. Можливо, його пограбували і вбили. А може, він, п’яний, сам впав з козел і його переїхав власний фаетон.

Орлов йому заперечив:

— Так, але, по-перше, труп не знайдено. Якби ви його знайшли, то фотографій мені б зараз не показували. Та й власний фаетон його не переїхав, бо слідів крові на колесах виявлено не було. Інакше ви мені про це також би сказали.

— Вашим міркуванням не вистачає однієї дуже важливої деталі. І я не вірю, що ви не відчуваєте цього самі. Які факти навели вас на думку, окрім того, що ви знали, де мешкає професор Іванова, що після вас до візника сів убивця?

— Кров!

— ?!

— Коли ми підійшли до нашого будинку і зайшли у двір, то побачили перед під’їздом на мозаїчній плиті огидну калюжу крові і слизу. Від неї ще йшла пара, і було зрозуміло, що вона ще свіжа, а цей час збігається з часом, коли померла Лілія Федорівна. Далі. Кров була яскраво-червона, а такою буває лише артеріальна кров. При електричному освітленні це було дуже добре видно. Я відразу попросив служницю змити кров. Під час моєї вчорашньої телефонної розмови я запитав, куди вона поділа відро з ганчіркою. Вона відповіла, що ганчірку викинула, а відро вимила гарячою водою.

Аблаутов підскочив:

— Один шанс зі ста, що ми встановимо групу крові, але дев’яносто зі ста, що я знайду…

За кілька хвилин чоловіки разом з Рождественським були біля будинку Орлова. Служниця пояснила їм, куди вона змила кров зі сходів. Також з’ясували й те, що вранці, увечері і ще раз вранці двірники згрібали сніг і скидали на купи. Рождественський розкопав сніг спеціальною лопаткою і скоро знайшов кілька рожевих шматків льоду.

— Це — кров, — сказав він. — Тепер ми поїдемо до лабораторії. Треба подивитися, чи можна встановити групу крові.

— Що, крові недостатньо для аналізу? — запитав Орлов.

— Ні, крові достатньо, але, за нашими даними, там має бути змішано кров як мінімум двох людей.

— Отже, ніякої надії?

— На кров ніякої, але що стосується слизу і слини, то я на це більше розраховую. Ви ж пам’ятаєте, Сергію Олексійовичу, що у ванній кімнаті професора Іванової ми знайшли слину з кров’ю покійної, але ця слина не належить Лілії Федорівні. Ми маємо її характеристики, а отже, у нас є шанс встановити — чи не тій невідомій з моргу належить ця слина?

… Орлов запросив Аблаутова повечеряти в нього, але той відмовився, бо хотів порівняти відбитки пальців, знайдених у Шеншиних, з відбитками у картотеці поліції.

— Не може такого бути, щоб вони ніде не були зафіксовані.

— Ну, що ж, — сказав Орлов. — Тоді — до зустрічі.

Ще у коридорі Інна Іванівна кинулася до нього:

— Сергію, що сталося у Шеншиних?

Орлов відповів спокійним голосом:

— Жахливі речі. Дружину генерала і покоївку вбили. Напевно, напали грабіжники.

— А Віка?

— Її врятувало те, що вона поїхала до Петербурга.

— Отже, грабіжники і більше нічого?

— Хіба цього замало?

— Ні, але тепер мені зрозуміло, чому я бачила уві сні такі жахи. Піду зателефоную Холодовій. Вона запитувала. Сергію, я так розумію, що злочинців ще не знайшли?

— Ні, не знайшли.

Орлов рушив до свого кабінету, сів у м’яке крісло і відкинув голову на спинку. Нарешті він залишився сам. Йому є над чим поміркувати. Особливо його хвилювала ситуація на дачі. Ніхто, крім нього, Аблаутова та ще двох поліцейських, один з яких мав доставити Віку з матір’ю на його дачу, а другий змінити його, не знав, що жінки переховуватимуться саме у Орлова на дачі. Отже, орловська лжепокоївка дізналася про це від когось з них чотирьох. Себе він з самого початку виключав. Бог йому свідок, але навіть дружині він цього не сказав. Аблаутову це робити було ні до чого. Отже, залишилися поліцейські. І раптом Орлов аж підстрибнув:

— І як же я відразу не здогадався! Це ж — грекиня з служницею! Так-так, вони підслухали розмову поліцейського з Шеншиною і домовилися з убивцями. Все дуже логічно. Грекиня хотіла вийти заміж за генерала, і єдиною перепоною їй у цьому була його дружина. Віку їй вбивати не було потреби. До того ж вона знала, що дівчини немає вдома. Тепер зрозуміло, звідки відбитки чоловічих пальців… Так-так! Далі… Служниця грекині могла зателефонувати Шеншиним на правах сусідки і сказати, що хоче зайти до них, а потім, коли двері було відчинено, туди увірвалися вбивці. Запис про наші з Аблаутовим відвідини буде для них алібі. Отже, це вони…

До кімнати зайшла Інна Іванівна:

— Зателефонувала. Холодова знепритомніла. Буревий сидить у неї під крильцем і не вилазить.

— Він що, до нас вчора не приходив?

— Ні, тепер його від Холодової не відірвати.

— Він що, і до телефону не підійшов?

— Ні!

— І не телефонував?

— Ні, але Холодова від нього вітання передавала. А ще в них цей дурник сидить — хорунжий Рєпін. Він у захопленні од віршів Буревого…

Орлов пригадав, що так і не розповів дружині про дуель, де він був секундантом Буревого, а Рєпін — секундантом Мілітарьова, але вирішив, що, мабуть, і не треба.

— А чому ти його дурником називаєш? Ти ж його зовсім не знаєш.

— Це я Рєпіна не знаю! Та його по всіх літературних салонах водить за собою цей чорносотенець Мілітарьов, який критикує на всі заставки — і Брюсова, і Бальмонта, і Блока, і Бєлого, і Гіппіус з Мережковським, і навіть тебе, а потім каже: «А тепер, панове, вам, втомленим від цієї „пожидовленої“ поезії, даю можливість послухати справжню російську поезію!» І читає свої билини упереміж

1 ... 32 33 34 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертва кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мертва кров"