Читати книгу - "Спаситель"

– Я мушу обирати ліки, пане.

– А де ви зазвичай ночуєте?

– Отам, – показав наркоман довгим тонким пальцем із доглянутим нігтем. – На контейнерному складі. Улітку там почнуть зводити оперний театр. – Крістофер знову широко посміхнувся. – Я люблю оперу.

– Але ж зараз там холодненько, га?

– Мабуть, сьогоднішньої ночі завітаю до Армії спасіння. Там завжди є вільне ліжко.

– Он як? – Він глянув на хлопчину. На око цілком небідний, рівні зуби виблискували білим, коли він посміхався. Попри те, від нього тхнуло занепадництвом. Прислухаючись, він немовби чув, як плямкають тисячі щелеп, що пожирають його плоть зсередини.

Розділ 11

Четвер, 17 грудня. Хорват

Халворсен сидів за кермом, терпляче чекаючи, поки автівка з бергенівськими номерами, що відчайдушно піддавала газу, припинить буксувати на кризі. Харрі розмовляв по мобільному з Беатою.

– Ти до чого ведеш? – голосно спитав Харрі, намагаючись перекричати гуркіт бергенця.

– Не схоже, щоб на обох світлинах була одна й та сама людина, – повторила Беата.

– Вони зодягнені в однакові шапки, однакові штормівки, мають однакові хустки на шиї. Мабуть, все-таки одна особа?

Вона не відповіла.

– Беато?

– Обличчя нечіткі. Дивно, не второпаю, у чому річ. Мабуть, так світло падає.

– Гм. Гадаєш, ми пішли хибним слідом?

– Не знаю. Він стоїть просто перед Карлсеном, загалом це збігається з технічними доказами. Що то у вас за галас?

– Корова на кризі забуксувала. Гаразд, бувай.

– Чекай!

Харрі зачекав.

– Ще ось що, – мовила Беата. – Я переглянула позавчорашні знімки.

– Отже?

– Не бачу там жодного обличчя, тотожного обличчям на майдані у момент убивства. Але є одна особливість. Чоловік у бежевому пальті, ймовірно, з верблюжої вовни. На ньому шарф…

– Гм. Маєш на увазі нашийну хустку?

– Ні, на око звичайний вовняний шарф. Але зав’язано його так само, як у хлопця чи хлопців з червоною хусткою на шиї. Правий край стирчить із верхнього вузла. Зауважив?

– Ні.

– Я ніколи раніше не бачила, щоб так шарф зав’язували, – мовила Беата.

– Перешли на електронну скриньку, я теж гляну.

Увійшовши в кабінет, Харрі найперше роздрукував знімки, які прислала Беата.

А коли зайшов забрати їх у канцелярію, перестрів там Гуннара Хагена.

Харрі привітався, кивнувши, певний час обидва стояли мовчки, спостерігаючи, як сірий пристрій випльовує сторінку за сторінкою.

– Чи є новини? – врешті спитав Хаген.

– І є, й нема.

– Преса взяла мене в облогу. Треба б кинути їм хоч дрібну кісточку.

– Саме так, босе, мало не забувся. Я натякнув їм, що ми шукаємо ось цю людину. – Харрі добув з купи роздруківок аркуш і показав на хлопця з червоною хусткою.

– Що ви зробили? – перепитав Хаген.

– Дав підказку пресі. Радше репортеру з «Дагбладет».

– Переступивши через мене?

– Звична річ, босе. У нас це зветься конструктивними витоками. Кажемо, що дані від анонімного джерела у поліції, тож редакція може вдати, що за цим стоїть журналістське розслідування. Вони таке полюбляють, й заголовки більші, ніж у фотографій, які вони друкують за нашим проханням. Може, народ допоможе нам упізнати цього чоловіка. Усім на втіху.

– Тільки не мені, Холе.

– Тоді мені прикро, босе, – мовив Харрі із щиро засмученим виглядом.

Хаген дивився на нього, водячи щелепами з боку в бік. Ніби жуйку ремиґає, спало на думку Харрі.

– А що то за чоловік? – спитав Хаген, беручи роздруківку у Харрі.

– Ми поки до пуття не певні. Може, він узагалі не один. Беата Льонн вважає, що хустинка на шиї… зав’язана у них дуже прикметно.

– Так краватки зав’язують. – Хаген знов глянув на фото. – То й що?

– Як ви сказали, босе?

– Краватки так зав’язують.

– Й у чім тут виверт?

– Хорватський вузол.

– Що?

– Це ж найпростіше з історії, хіба ні?

– Радо послухаю, якщо просвітите мене, босе.

Хаген заклав руки за спину.

– Що ви знаєте про Тридцятирічну війну?

– Гадаю, обмаль.

– Під час Тридцятирічної війни король Густав Адольф, шведський король, збираючись увійти в Німеччину, поповнив свою дисципліновану, утім, нечисленну армію солдатами, яких вважали найкращими в Європі. Бо про них йшла слава як про безстрашних вояків. Він найняв хорватів. Чи знаєте ви, що норвезьке слово «krabat», «головоріз», прийшло зі шведської і спочатку означало «хорват», тобто «безстрашний шибайголова».

Харрі захитав головою.

– Попри те, що хорвати воювали за чужу країну й носили шведські мундири, їм на знак відзнаки дозволяли носити кавалерійську хустку. Нашийну хустку, яку вони зав’язували особливим вузлом. Французи запозичили й модифікували цю деталь одягу, втім залишили назву на честь хорватів – cravate, краватка.

– Он як.

– Саме так.

– Дякую, босе. – Харрі забрав з принтера останню світлину й глянув на чоловіка у шарфі, котрого Беата обмалювала кільцем. – Цілком можливо, що ви зараз кинули нам зачіпку.

– Ми не маємо дякувати один одному за те, що виконуємо свою справу, Холе. – Хаген взяв решту світлин і вийшов.

Халворсен підвів голову, коли Харрі стрімко увірвався до кабінету.

– У мене є зачіпка!

Халворсен зітхнув, позаяк зазвичай це свідчило, що на них чекає купа безрезультатної праці.

– Я телефоную Алексу в Європол, – мовив Харрі.

Халворсен був обізнаний, що Європол – молодший брат Інтерполу, розташований у Гаазі, був заснований країнами Євросоюзу після терактів у Мадриді у 1998-му й опікується передусім боротьбою з тероризмом та організованою злочинністю. Дивно тільки, що цей Алекс повсякчас радо допомагає Харрі, попри те, що Норвегія не є членом Євросоюзу.

– Алексе? Harry from Oslo. Could you check something out for me, please?[17]

Халворсен чув, як Харрі своєю кострубатою, проте дієвою англійською просив Алекса пошукати у базі даних інформацію щодо злочинів, які, ймовірно, скоїв міжнародний злочинець у Європі за останні два роки. У розділі «Убивці-найманці» та «Хорват».

– I’ll wait,[18] – мовив Харрі й чекав. Згодом здивовано мовив: – Really? That many?[19] – Харрі почухав підборіддя й попросив додати у пошук пістолет калібру 9 мм. – Двадцять три влучання, Алексе? Двадцять три убивства, які, можливо, скоїв кілер-хорват? Святий Боже! Так, я знаю, що війни народжують професійних убивць, одначе… Перевір Скандинавію. Нічого? А імена маєш, Алексе? Ні? Hang on a sec.[20]

Харрі глянув на Халворсена, ніби сподіваючись, що той промовить щось рятівне, але чоловік лише знизав плечима.

– Гаразд, Алексе, – мовив Харрі. – Остання спроба.

Він попросив додати у пошук червону хустку чи шарф.

Халворсен почув, як Алекс сміється.

– Дякую, Алексе. Тримаємо зв’язок.

Харрі поклав слухавку.

– То що? – спитав Халворсен. – Маєш зачіпку?

Харрі кивнув. Сів у крісло глибше, потім рвучко випростався.

– Поміркуймо знову. Що ми маємо? Анічогісінько? Чудово, я люблю починати з чистого аркуша.

Халворсену спало на думку, як одного разу Харрі казав, що хороший та