Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

у залізне тіло Дроворуба, і від них лишалися вм'ятини на спині, грудях, на руках. Та ці удари, хоч і небезпечні, не були смертельними для Дроворуба. Зате удари його страшного молота кришили дубові голови його супротивників, розбивали на тріски їхні соснові тіла. Лише десять влучних ударів завдав ворогам Залізний Дроворуб, і замість взводу дуболомів лежала вже купа дров, придатних лише для розпалювання печі.

Але останній солдат, за мить до того, як упасти на землю, так уперіщив довбешкою Дроворуба у груди, що в того відлетіла латка, зроблена Гудвіном, коли той уставляв Дроворубові серце. Дроворуб захитався, і видно було, як у нього всередині тріпочеться червоне шовкове серце. Перше ніж Залізний Дроворуб оговтався, до нього з тилу підкрався капрал Ельвед, який уцілів, бо ще не вступав у битву. Червонопикий капрал підхопив із землі довбешку і завдав страшного удару Дроворубові у спину. Серце його одірвалось і вилетіло на пісок, спина Дроворуба надломилася, він упав, встигнувши тільки прошепотіти:

— Серце, моє серце!

Капрал Ельвед переможно заревів, йому вторував злісний вереск Енкіна Фледа.

— Бий його! — кричав Флед. — Розправляйся із Страшилом! Убий фельдмаршала! Хапай дівчисько, вона — Фея, вона у них найголовніша!

Страшило, Чарлі Блек і решта виступили наперед, захищаючи своїми тілами дівчинку. Із засідки вискочив Лев, але він був ще досить далеко від місця бою. Кагги-Карр заметалась перед обличчям червонопикого капрала, намагаючись зупинити його, та марно. Він мчав, лютий і страшний, розмахуючи важезною палицею.

І цієї миті із-за великого каменя стрілою вилетів маленький чоловічок, кращий майстер країни Мигунів, і кинувся під ноги Ельведу. Той упав і покотився по землі, але швидко знову скочив на ноги і вже ладен був опустити палицю на голову самовідданого майстра. Та цієї миті просвистіло ласо і зашморг охопив руки Ельведа. Чарлі Блек, Фарам ант і Дін Гіор смикнули за мотузку і червонопикий капрал важко упав на пісок. І тут із-за каменів висипали десятки Мигунів та Мигунь, які досі лише з хвилюванням спостерігали за битвою. Вони гуртом навалилися на капрала, відібрали у нього зброю, зв'язали його мотузкою. Інші накинулися на Енкіна Фледа, відібрали у нього меч і кинджал, якими він і не намагався скористатися.

З пануванням Урфіна Джюса в країні Мигунів було покінчено.

Над головами намісника і капрала кілька Мигунів занесли важке каміння.

— Не треба, — сказав Страшило, — ми будемо їх судити.

Енкін Флед, блідий, тремтячий, упав на коліна.

— Там… у цьому вашому ультиматумі… сказано… — белькотів він, — коли здамся… десять років… мостити дороги… я здаюсь… здаюсь!

— Мерзенний зрадник! — сказав Дін Гіор. — Ти двічі зрадник! Першого разу ти зрадив свій народ, коли пішов на службу до тирана. Сьогодні ти зрадив вдруге, коли після чесної битви задумав підле вбивство беззбройних людей. Я гадаю, тобі не уникнути справедливої кари. Вивести полонених!

Тим часом Еллі зі сльозами на очах клопоталася біля нерухомого Дроворуба. Вона, однак, не впала у відчай, бо знала, що Мигуни, великі майстри, відновили її друга, коли той був в іще гіршому стані. Вона підібрала шовкове серце, обережно здмухнула з нього пісок і сховала до того часу, коли воно знадобиться.

Чарлі Блек схилився над Дроворубом.

— Присягаюся людожерами Куру-Кусу і всіма їхніми трьома тисячами трьомастами богами, що цей хлопець бився, як герой! Невже йому кінець?

— Ні, що ви! — заперечив Лестор, той майстер, який кинувся під ноги капралові. — Ми вже маємо досвід у ремонті нашого правителя. Три дні роботи — і він буде як новенький… Звичайно, якщо не загубилися якісь деталі, — додав майстер. — Тоді ремонт затягнеться.

Радісна юрба Мигунів супроводила до палацу свою Фею Цілющої Води. По дорозі вони так відчайдушно кліпали очима, що з них покотилися сльози, і вони майже нічого не бачили. І при цьому вони хвалилися, що дану на честь Феї клятву вмиватися тричі на день вони сумлінно виконували навіть у важкі дні правління Енкіна Фледа. Напевно, це їм і допомогло здихатися ворогів.

ВІДНОВЛЕННЯ ЗАЛІЗНОГО ДРОВОРУБА

обра Фрегоза по-материнському приголубила Еллі. У палаці вона повела її до ванної кімнати й вимила у величезній ванні, котрою ніколи не користувались ні Бастінда, яка смертельно боялася води, ні Залізний Дроворуб — з тієї ж причини. Фрегоза випрала дівчинці сукню й бантик.

Тотошко, теж викупаний куховаркою, з розчесаною шовковистою шерсткою, хлебтав з блюдця молоко, — його він не пробував після того, як залишив країну Жуванів.

Еллі розповідала добрій жінці про свої пригоди, і Фрегоза слухала її, дивуючись, що Фея Цілющої Води схожа на звичайну маленьку дівчинку і любить ласку, як і всі маленькі дівчатка.

— Ви, Мигуни, добрі люди, ви дуже дружно живете.

— Так, ми живемо дружно, — погодилася Фрегоза. — Тим, кого вигнав намісник, ми навіть хотіли побудувати оселі, — ну, тепер вони, звичайно, повернуться сюди, де звикли жити, і знову доглядатимуть нашого правителя Залізного Дроворуба. Хоча, — зітхнула куховарка, — пан правитель зовсім не потребує ніякого догляду. Він не їсть, не п'є, йому не треба прати білизну, хіба що коли-не-коли попрохає масла для маслянки.

Наступні дні поминули у нестерпному чеканні, коли нарешті буде відновлено Залізного Дроворуба.

І ось щаслива мить, коли сяючий Залізний Дроворуб знову з'явився перед друзями. Він дійсно сяяв, бо Мигуни знову надраїли його до блиску. Дроворуб спирався на здоровенну сокиру з золотим топорищем, а на поясі у нього висіла золота маслянка з найкращим очищеним мастилом.

Майстри зробили йому нову золоту сокиру з золотим держаком і золоту маслянку. Більше того: вони виготовили для Страшила чудову палицю з золотим набалдашником, навіть кращу, ніж попередню, яку Страшило торік загубив під час повені, подорожуючи до чарівниці Стелли. Страшилові шкода було кидати палицю із червоного дерева, яку йому подарував Блек, і він вирішив йти, спираючись водночас на обидві палиці. Але це було дуже незручно, Страшило постійно зашпортувався і навіть падав.

Вихід підказала Еллі. Вона порадила йому ходити з палицями по черзі — один день з подарунком моряка, другий — з подарунком Мигунів.

— Як же це я сам не додумався до цього, з гіркотою дивувався Страшило.

— У тебе для цього просто не було часу, — заспокоїла його Еллі.

Тотошкові Мигуни викували новий чудовий золотий ошийник.

Найдивовижніші подарунки отримала Еллі: золоту шапку і срібні черевички, точнісінько такі, які були у неї рік тому, з незначною різницею — ці речі не були чарівними. Але тут уже нічого не вдієш — адже Мигуни не вміли чаклувати.

Еллі