Читати книгу - "Репортер"

наша доблесна РВА знову поверне Росії її споконвічні землі… Головне — стати на ноги, там видно буде… Розенберг хоче бачити Росію зауральською провінцією, без ресурсів туземних околиць, позбавленою виходу до Чорного моря, та це ж неможливо, ми одні знаємо, як тримати в руках інородців… «Очевидно, інформатори СД повідомили про цю «програму» гестапо, тому тепер у нових пропагандистських публікаціях максимум уваги приділяється питанням «моральності» й «духовності», щоб відвернути думки членів РВА від технічного прогресу, індустріалізації й будівництва, бо саме це визначає реальну межу національної незалежності держави. Розповідають, що експерти Розенберга, Геббельса і Гіммлера провели нараду в генеральному штабі на Вікторіанштрасе, присвячену коректуванню лекцій та газетних публікацій для РВА в зв’язку з створенням КВНРу — Комітету визволення народів Росії. Полковник військової розвідки ОКВ Мартін інформував присутніх про те, що конче потрібно переглянути деякі позиції НСДАП щодо «слов’янських недолюдів». Більше того, не забуваючи про перспективу, треба дозовано підтримувати «великоросійський дух» серед пропагандистів РВА, широко інформуючи про це співробітників «українського відділення», яке працює з УПА, а також пропагандистів Туркестанського легіону (мусульмани) та Закавказьких об’єднань. Це, на думку полковника Мартіна, не може не викликати зустрічного націоналістичного руху серед народів з окраїн. Ось, наприклад, виписки з «пам’ятки» РВА: «Нові напрями світової думки висунули завдання відродження моральних ідеалів. Розчарувавшись у рятівних рецептах соціальних прожекторів, передові люди зрозуміли, що оновлення суспільного життя має починатися з удосконалення духовності… Людина, сім’я, нація — такі щаблі нашого природного об’єднання… Ніякий прогрес техніки і матеріального виробництва не може забезпечити людям щастя… Підкорення повітряного простору привело до масової загибелі жінок та дітей… Успіхи хімії дамокловим мечем газової війни висять над сучасним людством… (Передають, що цей абзац вписав особисто Штрік-Штрікфельд, сказавши полковникові генштабу Мартіну: «Люди Власова емоційні, їх треба всіляко спрямовувати в русло дискусій із загальних проблем, одвертати від реальних справ і планів».) «Духовний занепад призводить до здрібнення культури… Масові випуски сучасної культури означають падіння наших духовних цінностей… Чи будемо ми й далі котитися по похилій площині духовного регресу? Чи повернемо людство до вершин Духу? Особливої гостроти це питання досягає в нашій нації. Основний пошук нашої душі — пошуки справедливості й правди. Наша філософія непричетна до прагматизму і суєти технічного прогресу, ми примикаємо до етичної філософії. Етика вивчає не так те, що існує, як те, що має бути, не світ реальний, а світ ідеальний… У цьому наша особливість… 1641 року в Парижі було видано книжку «Життя вищого світу», у якій повідомлялося, що, мовляв, «з’явився набридливий звичай мити руки й обличчя; трапляються ще диваки, котрі іноді миють ноги»… Проте в нас уже в старовину з’явилася традиція тримати своє тіло в чистоті…»

… А як же Радищев, подумав я. Невже він зводив наклеп на мій народ, коли описував жахливі умови, в яких жили кріпаки? А Салтиков, Успенський, Лєсков? Горький? Помяловський?

… В одному з останніх донесень батько писав: «Гіммлер нарешті прийняв Власова… Розмова відбувалася віч-на-віч протягом двох годин… Власова остаточно затверджено головою Комітету визволення народів Росії… Зроблено це не без активного, хоч і незримого, натиску генерального штабу, особливо генералів Гелена і Хойзінгера, які вважають, що саме зараз потрібно друкувати якомога більше фотографій Власова разом з Гіммлером, Ріббентропом та Кейтелем на сторінках італійських, норвезьких і датських газет, щоб створити для західних союзників ілюзію єдності «вільних» росіян з націонал-соціалізмом… Незважаючи на те що антисемітська пропаганда Геббельса останнім часом набула неймовірно хворобливих форм, а надто після того як Червона Армія вийшла до кордонів рейху, Власов тепер не дуже часто повторює лозунг про необхідність «тотального вирішення єврейського питання», інколи навіть пропускає слово «тотальне». Це ж стосується і наших політпрацівників: «Ми зовсім не маємо наміру судити всіх комісарів, лише злісних прибічників єврейсько-масонського більшовизму…» З приводу «більшовицько-жидомасонської змови» найдужче надривався поручик Бласенков Віталій Вікентійович; він перейшов на бік німців у сорок третьому, як тільки потрапив на фронт, до цього служив у Ташкенті, народився в Митищах, там і закінчив школу. В пропагандистську роту РВА вступив, зрадивши старшого політрука Ізвєкова, якого стратило гестапо, — був керівником більшовицьких пропагандистів у концтаборі. Кажуть, що він був учнем колишнього батальйонного комісара Зикова, головного ідеолога Власова, котрий запевняв, що в Москві він служив в «Известиях», до того як розстріляли його зятя, народного комісара освіти Бубнова. Але після того як Зикова розстріляло СД, бо його запідозрили в тому, що він напівкровок, Бласенков першим почав виступати проти цього «жида», вимагаючи перевірки всього складу пропагандистів РВА на предмет обрізання, а також промірювання циркулями черепів та вух, що, на думку Розенберга, дає змогу розпізнати ступінь прихованого єврейства… Проте професори РВА — Аскольдов із Ленінграда, Львов, який веде курс історії, Андрєєв, який читає основи теології, а також Осипов, який викладає курс критики основ марксизму-ленінізму, — називають такі прилади сміховинними: «Мова має йти про генеральну деєвреїзацію світу». До речі, професор Андрєєв вважає основною заслугою власовського руху те, що на захоплених більшовиками в німців російських територіях євреї не повертаються на секретарські посади в райкоми: «Чому б нам узагалі не побрататися на цій підставі з наступаючою Червоною Армією?» Нй що Бласенков відповів: «Вона вас кулеметами побратає, не видавайте бажане за дійсне…»

Цікаво, що поручик Бласенков останнім часом нападає не тільки на більшовиків, а й на німців: «Воші готові здатися американцям, нас кинуть напризволяще, порятунок у наших руках!»; він немовби провокує гестапо; а втім, не він один намагається нині потрапити до концтабору, аби вийти звідти страждальцем, — алібі на майбутнє.

(Я довго розбирав кілька слів, написаних олівцем навпроти абзаців, присвячених Бласенкову. Точно визначив підпис: «В. А.» Потім розібрав також інші слова — все зімкнулося; батько не міг зрозуміти, хто писав на нього доноси, я — зрозумів… Через тридцять років після його смерті.)

«Штрік-ПІтрікфельд натякнув Власову, — писав далі батько, — що після його «Празького звернення» про необхідність боротьби російського народу проти більшовизму доцільніше піти у відставку: можливо, це загрожуватиме вам концтабором, але ж західні політики вже вивчають вашу антибільшовицьку, глибоко національну програму… Хто знав, що може статись у найближчому майбутньому, коли фюрер віддасть владу реальній силі?»

… Я довго тримав долоні на цих аркушиках паперу, немов відчуваючи руки батька. Потім акуратно зав’язав папку з грифом «Зберігати вічно», здав її архіваріусу і подався в читальний зал архіву Жовтневої революції. Тут я замовив матеріали в справі Союзу руського народу лікаря Дубровіна і промови депутатів Державної Думи…

Працював я з ними допізна.

Повернувшись до редакції,