Читати книгу - "Літа зрілості короля Генріха IV"

— Мабуть, посаду для пана де Шеверні,— не бентежачись, відповіла Габрієль. — І для пана де Сурді,— ще сказала вона. Потім хвильку повагалась, але врешті спокійно додала: — Мені й самій потрібна посада для пана д'Естре, бо мій батько тепер у жахливому настрої. А щодо коштовностей, шовку та грошей, то я сама не знаю, що мені любіше.

Анрі запевнив, що наступного разу привезе з собою і те, й друге, й третє. Але, щоб призначити трьох згаданих панів губернаторами, йому необхідно спочатку чимало здобути — міста, землю, а ще — одну спальню. Він описав, де та спальня міститься.

— Сходи в одній з ажурних вежок ведуть нагору до бічного крила… Там я з нею спав, — докінчив він раптом, але не власним голосом, а голосом першого стайничого. Габрієль упізнала той голос і закусила губу. Маленькі перламутрові зубки вп'ялись у неї. Анрі дивився й віри не йняв: усе в Габрієлі було прекрасне, як день, як вічний перший день. Лиш від сьогодні ніс її вигинався так зграбно, а чи були ще коли на світі такі довгі, золотаво-каштанові вії! І такі рівні, високі й тонкі дуги брів! Годі й подумати, що вона може підголювати їх.

Габрієль д'Естре провела короля через сад у поле, щоб він не зустрівся ні з ким із дому. І тепер, у подобі селянина пробираючись між двома арміями, він замість принад Кевру думав тільки про добру нагоду взяти Руан. Ліга поставила над цим чудовим містом свого коменданта, якому… леле, ще давно, у Варфоломіївську ніч, відібрало розум, і тепер він сварився з городянами, замість відбудовувати укріплення та запасати продовольство. Королю таки справді слід було спрямувати всі свої сили на здобуття Руана; він так і вирішив і вже оголосив. Та коли він усе ж таки змінив намір, люди почали дошукуватися, звідки ця зміна, і дуже легко дошукалися родини д'Естре та де Сурді на чолі з їхньою перлиною й принадою. Бо ж король відверто, з сильним ескортом поїхав до Кевру.

Першого-таки разу там його дожидали всі в повному складі, бо їх повідомлено: нині де Сурді в цупкому криноліні, панове д'Естре, де Сурді, де Шеворні й усі шість дочок, з котрих при гостях залишились тільки Діана й Габрієль. Менші, вже знаючи, що тут обговорюватимуть поважні справи, підстрибом подались геть.

Пані де Сурді з суворою міною прийняла гаманця, якого король видобув з-під свого червоного плащика. Гаманець був шкіряний, вона висипала його вміст на долоню, і аж тоді обличчя її проясніло, бо там були чималенькі самоцвіти. Вона прийняла їх як королівську обіцянку дарувати ще більші — «в належний час», висловила вона свою надію. Під час цього вступного торгу дама стояла перед королем сама, посеред великої зали на першому поверсі замку, з якої був вихід і в сад, а зі стін на них дивилися портрети кількох маршалів, які були в цьому роду, і зброя, яку вони носили, і знамена, які вони добули в бою; все це було аранжовано вельми урочисто.

Король думає: «Як же воно буде? Вже й ці кілька сапфірів та топазів мій Роні позичив мені зі своїх запасів украй неохоче». Це жахлива жінка, від неї ж очей не відведеш. Такими маленькими й сухими, кажуть, бувають тільки отруйниці. Пташине личко, біле-біле — аж неприродно біле, думає він, почуваючи глибоку відразу, хоча, власне, очевидно, що це в них фамільна риса; одначе те, що одній надає принадності, в другій нагадує про отруту й смерть.

Господар замку мав велику лисину, що червоніла від найменшого хвилювання. Він був завзятий мисливець, порядний чолов'яга. Пан Сурді, низенький, широкий у стані, не бентежився нітрохи, хоч поводився тихенько й скромненько. Зате Шеверні, колишній канцлер, вирізнявся з-поміж усіх: він був тут найвищий на зріст і грав роль красеня, хоч десь-інде його б назвали безбарвним і казенно-сухим. Правда, вбраний він був найстаранніше — завдяки своїм взаєминам з господинею.

Анрі окинув усіх трьох панів одним поглядом. Щодо чоловіків він мав великий досвід, який його не підводив. А жінки… Побачимо. Вони завжди вводять нас в оману, і винні тут не вони, а наша уява. Габрієль стоїть поруч своєї сестри Діани. Зворушлива родинна сценка: дві скромні й милі дівчини. Анрі мало не забув, що одна — жадана жінка, незрівнянна в красі й величі, мета життя, яка поглинула все його серце. Нам завжди здається, що ми до останньої миті владні над собою й можемо відступити.

Така жінка, як пані де Сурді, розуміє це. Тому вона рішуче кивнула рукою вбік, понад розчепіреними ребрами-зборками свого барвистого криноліну, і Габрієль випустила Діанину руку й ступила насередину, до Анрі. Він спочатку мовчав, бо відкривав наново свою любов, і такою вона сходитиме перед ним щодня неминуче, як сонце. Ні, він не може відступити, як відступив був колись.

Тим часом зала наповнювалась людьми. Двері до неї стояли навстіж, як і брама замку, і через вестибюль видно було, що па подвір'я одна за одною в'їздили карети. Кавалери й дами в святкових уборах з'їжджалися з усієї околиці. Вони приїздили, наче на заручини, й, зацікавлено перешіптуючись, тислися попід стінами; і ось таки навіч побачили, що зробив король. Він підняв руку красуні д'Естре майже до своїх уст і надів їй па палець каблучку — правда, не таку, щоб у дам загорілись очі. Вузенький обідочок з кількома діамантами, скромний перстеник, якого міг би надіти на палець бідній падчерці найменший син у родині. А тоді господиня жезлом дала знак служникам подавати перекуски. І зразу до зали вступила тріумфальна процесія фруктових вод, мигдалевого молока, мармеладів та шербету; служники вносили й ставили вже накриті столи з паштетами та вином — під наглядом величного кухаря, що корився помахам жезлу. Твердо стискаючи той жезл у сухій руці, пані де Сурді ледь-ледь поводила ним, майже як фея. На її рудій перуці гойдалися зелена й жовта пір'їни. Голову вона повертала достоту як Габрієль — надзвичайно схоже, тільки грація тут оберталась на карикатуру, насолода — у відразу. Яке ж бо споріднене все на світі!

Приваблені стравами, гості забули про свою нерішучість, посунули на середину й почали галасливо сперечатись за місця. Найзначніші з них просили придворних підвести їх до короля, щоб вони могли запевнити його у своїй відданості, а це було так потрібно, бо зовсім недавно вони билися проти нього