Читати книгу - "Наказано вижити"

першу конференцію Об'єднаних націй у Сан-Франціско, подав Білому дому свою пам'ятку, з якої випливало, що в принципі зондувати контакти з противником доцільно, навіть коли мова йде про таких бридких людей, якими є нацисти типу Карла Вольфа, однак дипломати запевняли, що таких контактів американських представників у Європі не зафіксовано. «І все-таки, — було зазначено в пам'ятці, — ми не можемо виключити можливість особистих ініціатив тих чи інших учених і бізнесменів у нейтральних країнах, яких непокоїть ситуація в Європі після закінчення битви, особливо у тому разі, коли червоний прапор розвіватиметься над Берліном; особисте зондування такого роду продиктовано ні чим іншим, як тривогою за американські інтереси в Європі…»

Рузвельт ухопився за слово «бізнесмени», відразу ж згадав чутки про скандал з братами Даллесами, які були начебто зв'язані з німецькою банківською корпорацією Шредера, чиї інтереси у США — навіть у нацистський час — представляли Джон і Аллен, відмінив заплановане запрошення Донована на вечір, попросив його через ад'ютанта приготувати детальне досьє по Бернському вузлу, «для того щоб, — наголосив президент, — наша розмова носила конструктивний характер, проблема цього варта; нинішнє становище, при якому начальник розвідки знає все, а президент — нічого, навряд чи піде на користь Америці».

Донован, почувши таку тираду Рузвельта, зразу ж домовився з своїм давнім приятелем, директором адвокатської фірми «Джекобс і брати» Девідом Ленсом, компаньйоном братів Даллесів, повечеряти в ресторані Майкла Кірка о сьомій вечора.

Там Донован і ввів свого друга в курс справи.

— Ну, гаразд, — сказав Ленс, розстеляючи серветку на гострих колінах, — я розумію, що ситуація — не з приємних, але межу закону Аллен не порушив у жодному своєму вчинку…

— Нехай би переступив, — відрізав Донован, — але так, щоб інформація про це не потрапила до Рузвельта! Він схибнувся на кодексі джентльмена, і я не уявляю, чим тепер скінчиться вся ця наша справа для Аллена…

— Вона не може не скінчитися найбільшим успіхом для Америки, Білл, і ви це добре знаєте… Коли Рузвельт погодився в Ялті на те, що саме росіяни мають увійти в Берлін і таким чином присвоїти собі — на багато десятиріч наперед — славу головних переможців гітлеризму; коли він санкціонував створення комуністичної Польщі, кабінет якої буде візувати Сталін; коли він пішов на те, щоб визнати Тіто першою фігурою Югославії, то хтось же мусить у цій країні серйозно подумати про наше майбутнє?! А після контакту Аллена з Вольфом я зразу одержав від Шредера — цього разу із Стокгольма — запевнення в тому, що всі порти Німеччини можуть бути вже зараз розписані за нашими корпораціями… Більше того, розуміючи, що чекає на рейх, Шредер домігся передислокації всього патентного фонду рейху із Саксонії, куди Рузвельт дозволив увійти червоним, у Мюнхен, а це, Білл, не мало не багато тридцять мільярдів доларів, еге ж, саме так! Думка коштує дорого — і це справедливо. Отже, всі патенти рейху опиняться в нашій країні, і ми вирвемося ще на один порядок уперед порівняно з світом. Більше того: Шредер повідомив місця розташування підземних шахт у районі Лінца, де складовано полотна великих майстрів з Франції, Росії, Польщі та італійських галерей: це теж обчислюється мільярдами доларів…

— Це коштує дев'ятсот сімдесят три мільйони доларів, — похмуро виправив Донован, — уже підраховано, мої люди працюють у цьому районі.

— Невже? Поздоровляю. А за нашими відомостями, в цьому секторі дужо активні англійці та місцеві елементи, що стоять в опозиції до законної влади.

— Законної влади в Лінці немає, — відрубав Донован, — там нацисти.

— На жаль, з погляду букви, а не духу, нацисти — поки що принаймні — являють собою втілення законної влади, Білл, за них голосували на виборах.

— Ви — так само, як і я, — знаєте, що за вибори були в Німеччині.

— Так, але з владою, обраною таким чином, наша країна підтримувала дипломатичні відносини, влаштовувала прийоми в Берліні й надсилала телеграми, в яких вітала фюрера з днем народження.

— Дейв, — похмуро сказав Донован, — не поринайте у трясовину логічних схем, давайте думати, як мені побудувати розмову з Рузвельтом. Це нелегка справа, і я хотів би якось обкатати на вас, перед тим як піду до нього…

— Починайте, обкатуйте…

— Судячи з того, що Москва дізналася про операції Даллеса, хоч як ретельно ми закамуфлювали справу іменем фельдмаршала Александера, я не гарантований зараз, що Кремль не матиме інформації й про Бернадота, і про те, що Даллес знову починає в Монтрьо через екс-президента Музі.

— А вам не здається, що це буде дуже славно?

— Тобто?

— Нехай Рузвельт і Сталін сваряться один з одним, Білл, нехай! Я навіть пішов би на те, щоб допомогти Сталіну дізнатися якомога більше.

— Це дилетантство, Дейв. Не заважати — так, згоден, однак коли в нашому відомстві допомагають, то розумний контрагент одразу відчуває і мій інтерес, і вашу зацікавленість… Мене по-справжньому непокоїть лише одне: а що як Рузвельт дізнається про наші сьогоднішні контакти із Шредером? Він осліпне від люті: Шредер це Шредер, бог з ним, та коли йому викладуть на стіл дані, що саме Шредер був головою гуртка «друзів Гіммлера» з тридцять третього року, а Даллес з ним і досі дружить…

— Це буде погано, — погодився Ленс. — Від цього треба відмиватись… Чорт приніс на нашу голову Рузвельта! Всі розмови про те, що в нього нікуди не годиться здоров'я, не що інше, як метод для заспокоєння тих, хто бачить, у яку прірву він тягне цю країну своїм заграванням із Сталіним…

Донован похитав головою:

— Не треба, Дейв… Рузвельт досягне багато чого для цієї країни своїм методом — лагідністю і джентльментством… Ми хочемо добитися цього ж, але швидше — своїми методами, причому результати повинні дістатися людям нашої команди, а не його… А здоров'я президента справді зараз хороше, як ніколи…

— Інформація надійна?

— Цілком. Я попросив декого з моїх приятелів поговорити з його лікарями.

Ленс ковтнув води, знизав плечима, обличчя його вмить постаріло:

— Білл, кожне рішення є вираження долі. Доля — це слово для прояву внутрішньої достовірності. У цьому зв'язок майбутнього з життям, а необхідності — із смертю…

Донован відкинувся на спинку крісла і тихо сказав:

— Ви збожеволіли! — Він попросив офіціанта принести сигару, довго обрізав кінчик її, пихкаючи, роздратовано закурив, повторивши при цьому: — Ви збожеволіли, Дейв… Я хочу збагнути, як надійніше вибудувати захист для Аллена, і тільки… Його відкомандирування з Європи позбавить нас багато чого, це просто-таки неможливо…

— Якщо Рузвельт дізнається про сьогоднішні контакти з Шредером, ви розумієте, що Аллена нам не втримати. І