Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

поселення, котрі ще уціліли, й переконувала не боятися чужинців. Вона клала біля порогів будинків свої амулети, але питала перед тим, чи вірять їхні мешканці у силу, яку вона несе за собою. Якщо вони вірили насправді, а не просто казали, що вірять, то амулет діяв. Скільки б не намагалися підпалити цей дім, він не займався. Не посміхайтеся, міс Таумі, я спершу в це сам не вірив, але, може, ви колись поїдете в Бенін, гадаю, знаєте, де це, і там побачите в селищі Маравоку кам’яну статую білої людини. То капітан Джонні Ремайєр, один із найзнаменитіших мисливців на рабів. Його перетворило на камінь закляття великої Туммі.

— А тепер ми переходимо до найсуттєвішого, — сказав маг Джавіртан.

— Тобто?

— Ти не звернула увагу на дивну схожість ваших імен, моя дівчинко? — спитав маг.

— Імен?

— Авжеж. Туммі і Таумі.

Далі господар-маг (хто там він ще?) сказав, що він опускає цілу історію його життя і пошуків, це не так важливо і суттєво, чи суттєво і важливо, як тобі більше подобається, міс Таумі, моя королева і королева народу ібіро. Не морщся і не гнівайся, це справді так… Поки що ніхто, хто походить з цього народу, не досягав таких висот.

«Нащо я слухаю цього старого? — подумала Таумі. — Божевільного чи напівбожевільного. Хоча, напевне, вмілого гіпнотизера. А може, саме тому я слухаю, що він гіпнотизер? Але ж мені хочеться слухати… І щось йому від мене потрібно… І мій брат… Спитати чи почекати?»

Історія, продовжив тим часом містер Джавіртан, майже банальна і тривіальна, за винятком однієї частини, до якої зараз і доберемося. Він ріс колись звичайним таїтянським хлопчиком однієї родини. Хуліганом і розбишакою, котрий відрізнявся від решти ровесників, яким у ліпшому випадку судилася доля вантажників на численних маленьких заводиках і фабриках з переробки чи обробки місцевих фруктів і тютюну. А в гіршому — поповнити ряди злодюжок і наркоманів. Та була в нього дивна, закладена від природи чи Богом допитливість. І був сусід, старший шкіпер Клод-Мартіан, в якого було безліч книжок, привезених бозна з яких мандрівок. Прочитавши одну, другу, малий Джавіртан поступово став книгоманом, який згодом вже ховався од ровесників, аби прочитати чергову потерту книженцію про піратів, закляття численних долин змій і дивних фантастичних тварин з африканських і азіатських країв. А у Клода-Мартіана була ще старіша за нього мати Генріана, котра знала так багато старовинних переказів, які сягали своїм корінням ще африканського минулого їхніх далеких предків. Від неї він уперше почув про велику мамбу — чарівницю. Повелительку духів і людей — Туммі Маліколоне, доньку бога грому Ксевіозо і богині землі Сагбати. Ну, а потім, потім він, вже шістнадцятилітній підліток, майже дорослий, позначений двічі ножем і чимало разів міцними кулаками сильніших ровесників, котрі не могли пробачити його інакшість, що чимраз більше проявлялася, випадково прочитав у місцевій газетці звернення професора столичного університету Вінсента Міттерана, Вінсента Габрієна Міттерана, авжеж, пані, так його звали. Трохи повагавшись, він таки поїхав до Порт-о-Пренса і знайшов того професора, але зовсім не старого, а високого, піджаристого і, як і він, геть чорного, ніби вимазаного смолою з їхнього сільського дерева туавойє.

Професор Міттеран, коли почув історії старої Генріани, неабияк зрадів, назвав їх справжнім національним скарбом, тією дорогоцінною ланкою в історії народу ібіро, якої йому не вистачало.

Я вас, певно, стомив, шановна леді, тому далі буду коротшим, лаконічнішим, стислішим, пообіцяв маг Джавіртан.

Далі було захоплення епосом й історією народу ібіро. Їм він присвятив своє подальше життя. За допомогою професора він таки згодом вступив до університету, але не закінчив його, бо що таке те схоластичне засвоєння вже кимсь написаного, порівняно з тими скарбами, які потрапляли йому до рук. Була й поїздка до Африки, мандрівки ібірськими селами, доки нарешті він не натрапив на головний скарб — мовою ібіро: «Аліхтума лейкімо мамба Туммі Маліколоне барто маноси Аллео Сатторе кінчегі», тобто передбачення долі світу, складене магом Аллео Сатторе на основі магії Туммі Маліколоне. Вивчивши життя й діяльність Туммі Маліколоне, а вона і лікувала, і передбачувала долю, і захищала свій народ, і була відома серед багатьох інших народів, Сатторе дійшов висновку, що саме про Маліколоне йдеться у древньому пророцтві народу ібіро. Ось воно, записане мною.

Маг натиснув невидиму кнопку в стіні, відчинилося невеличке вікно, і звідти він дістав паперовий сувій, розгорнув. Таумі помітила якісь незрозумілі букви і знаки. Від сувою йшов дурманливий запах. У ньому йдеться про те, що Туммі відчувала — десь на іншій частині світу, в іншому краї землі, там, де живуть білі люди, живе інша велика жінка, що володіє такою ж, як вона, чарівною силою і могутнім знанням. Як і передбачено у великому епосі ібіро «Тревітарімоне Абупассіро», сила Туммі Маліколоне після її смерті не зникне, а зберігатиметься в її черепі. Така ж сила буде в черепі великої білої жінки. Той, хто зможе їх з’єднати і ввібрати силу двох великих жінок світу, стане його повелителем.

— Але постає питання: як знайти те місце, де жила велика і могутня біла жінка? — Джавіртан виразно подивився на Таумі.

Вона мимоволі здригнулася — в очах старого народився добре знайомий їй божевільний блиск — його вона бачила на Гаїті, і в їхньому флоридському містечку, і тут, у Нью-Йорку.

Як виявилося, на питання, задане Джавіртаном, він теж знайшов відповідь. Аллео Сатторе каже, що на місце проживання і захоронения Великої Білої Жінки-чарівниці вкаже золота пластинка-трикутник, названа Тіві-Табуку, схована в могилі Туммі Маліколоне. І він, Джавіртан, знайшов її в могилі великої мамби.[7] Так-так, не дивуйся, він і розкопав могилу, і дістав звідти череп, і знайшов золоту пластину-трикутник. Довго не міг зрозуміти, як за цією, хай і дорогоцінною, річчю можна відшукати місце, де жила, діяла і, цілком очевидно, похована Велика Біла Жінка. Поки одного разу, коли він молився і богові грому, і богині землі їхніх предків, і великій Туммі, не прийшло осяяння, відчуття, наче справді удар блискавки.

Саме тоді він вперше здогадався прикласти пластину, Тіві-Табуку, до старовинної карти. Результат його вразив. Коли одна з вершин цього золотого трикутника (Джавіртан це наочно продемонстрував) тримається місця, де жила й похована велика Туммі Маліколоне, то дві інші…

Таумі Ремпбелл поглянула на карту. Друга вершина золотого трикутника впиралася в її рідний острів Гаїті, а третя — кудись у Європу. Що це значить?

— Правильно, люба королево, — сказав Джавіртан. — Це значить, що там, куди вказує третя вершина, і жила велика