Читати книгу - "Снаф"

Малий віддає того просякнутого сечею ведмедика. Пальці малого пофарбовані в чорне, шкіра на біцепсі та грудях, на косому пресі поплямована чорно-синім, кольору отих ушкоджень, які залишає саркома Капоші[33], підарський рак. Імена Барбри Стрейзанд чи Бо Дерек полиняли на всю його руку, і малий каже: «Дякую».

На телеках перед моїми очима проходить усе моє життя. На одноіму з них я якийсь там президент, засаджую свій інструмент то в першу леді, то в Мерилін Монро, поки мені врешті-решт не прострелюють голову, коли я їду по вулиці в авті з відкидним верхом. На іншому я юний рознощик піци, що приніс подвійну салямі до приміщення жіночого клубу.

Малий номер 72 підіймається сходами, де Шейла чекає на нього в прорізі дверей. На верхній сходинці він зупиняється та дивиться назад, такий тощавий у світлі всіх цих прожекторів. Шейла подає йому напівповну пляшку з водою, і він п’є її великими ковтками, за кожним випускаючи у воду бульбашки. Двері зачиняються, і він зникає.

Чувак із ведмедиком стискає край столу, прихилившись до нього, Я питаю його, чи його старий коли-небудь говорив з ним про секс.

Чувак з ведмедиком каже: «Не позичиш мені свій мобільний?»

Я питаю: для чого?

І чувак з ведмедиком каже: «Хотів би викликати підкріплення».

Звісно, в мене є телефон. У моїй спортивній сумці. Я простягаю його, розповідаючи, як у старшій школі зустрічався з дівкою на ім’я Бренда, справжньою лялечкою, цілковито незрівнянною лялечкою і водночас істинною леді.

Чувак із ведмедиком підносить телефон просто до свого носа, заливши місце тільки для пальця, яким тисне на кнопки. Скосивши очі, він каже: «Я слухаю…»

На іншому телеку я старий чудило, який дрючить якусь сестричку-волонтерку в будинку престарілих. У той самий час ще один телек показує мене у вигляді каб-скаута[34], який дере керівницю загону.

Базікаючи, я розповідаю, як бачив Бренду своєю супутницею життя, як ми одружимося, заведемо діточок, як ми з Брендою збудуємо будинок та состаріємо разом. Що завгодно, тільки б ми завжди були разом. Що я почував до неї, я так її кохав, що навіть не намагався її трахнути, так сильно, що не наважувався навіть полизати її цицьки чи засунути руку їй спереду в джинси. У нас була ота сама взаємна любов і повага.

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «Денні?» Усе ще чіпляючись за стіл іншою рукою, він каже: «Мені треба зробити термінове замовлення».

На другому курсі я кохав Бренду так сильно, що показав її фото моєму старому.

Отаким він був завжди: мій старий узяв знімок із моїх пальців. Подивився на нього, хитаючи головою. Віддав Бренду мені назад, кажучи: «Хіба такий тупак, як ти, заслуговує на таку красу?» Мій старий додав: «Малий, ця теличка зовсім, зовсім не твого рівня».

І я повідомляю, що хочу одружитися з нею.

У телевізорі я солдат, рядовий піхотинець, що ховається від японських бомб та дрючить гавайських кралечок на Гаваях у «Від неї до вічності».

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «Мені потрібен ескорт, просто зараз, будь-хто з членом, будь-якої раси чи віку, тільки б він міг дістати стояк, встромити, скінчити та звалити». Чувак із ведмедиком каже: «Ні, це не для мене». Чувак каже: «Я не буваю аж таким нетерплячим».

Коли я оповів про намір одружитися з Брендою, мій старий посміхнувся. Він посміхнувся та поклав руку мені на плече. Він питає: «Ти їй уже засадив?»

Я хитаю головою: ні.

І мій старий каже: «Хочеш знати певний спосіб трахнути дівку без зальоту?»

Чувак із ведмедиком ловить на собі мій погляд і каже: «Говори, я слухаю, присягаюся…»

Мій старий каже, що в давнину, до гондонів, протизаплідних піґулок і всього цього лайна, чуваки знали спосіб, як обійтися без зальоту: за мить після того, як спустив, коли член був усе ще глибоко там, оті стародавні чуваки знали, що треба трішечки підісцяти. Дозволити маленькій цівочці сечі витікти назовні. Сеча, сказав мій старий, містить достатньо кислоти, щоб убити сперму.

Він має на увазі насцяти прямо в неї.

Він каже, що Бренда і не помітить.

Мій старий каже, що ця хитрість — це така штука, яку всі турботливі татусі розповідають своїм синам. Це ніби спадок, який передається з покоління в покоління, і якщо в мене колись теж буде маленький хлопчик, я оповім йому те саме.

Той другий курс був останньою чудовою порою мого життя. У мене була дівчина, яку я любив. У мене був тато, який любив мене.

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «П’ятдесят баксів — це чи нічого». Чувак сміється і каже: «Ви ж, напевно, маєте якогось лузера, якого-небудь наркомана, який не полінується зазирнути за п’ятдесят баксів…»

Та ніч, коли я нарешті покохався з Брендою, вона була прекрасна. Ми розстелили коцик попід деревом із маленькими рожевими квіточками, тільки квіточки та зорі в нас над головами. Ми взяли пляшку вина, яку мій старий дав мені з такої нагоди. Шампанське. Бренда напекла шоколадного печива, і ми трохи захміліли та зайнялися коханням. Не так, як у фільмах, де член і піхва сходяться в смертельній борні, штрикаючи, і гупаючи, і ляпаючи, а радше так, ніби наші тіла шкірою розмовляли між собою. Запахами, смаками й дотиками ми дізнавалися все одне про одного. Казали те, чого не скажеш словами.

Ми обоє лежали нагі на коцику, маленькі рожеві пелюсточки сипалися на нас згори, і Бренда запитала, чи взяв я щось для захисту.

І я торкнувся пальцем її губ та сказав, щоб вона не турбувалася. Я сказав, що мій тато оповів мені один секрет, як бути обережним.

Чувак із ведмедиком каже в телефон: «Та мені все одно, наскільки цей хлопець старий чи підтоптаний. Навіть якщо він товстий та огидний, я заплачу п’ятдесят баксів».

Під тим деревом із маленькими квіточками Бренда і я трималися одне за одного, пронесли одне одного крізь перший наш оргазм — разом — початок нашого життя. На її пальці було заручне кільце, і ми випили пляшку вина. Ми залишалися сплетеними, я згори на ній, усе ще в ній, помираючи від бажання посцяти після всього цього солодкого шампаню.

На телеекранах я сивочолий магнат-мільйонер, що трахає свою секретарку на різьбленому дерев’яному столі. На інших екранах я сантехнік, що прочищає труби знудьгованої домогосподарки.

Усе ще всередині Бренди,