Читати книгу - "Сліди залишаються"

Юлія уважно оглянулася. На вулиці все ще не було жодної живої душі, вікна квартири, в якій переховувалися бандити, були темні, щільно закриті і все так само заклеєні старими газетами.

Юлія тяжко зітхнула і стала чекати.

Допит

Майор запасу царської армії Пешов був черговим по квартирі інженера Дончева між одинадцятьма і трьома годинами ночі. Згідно з щоденним розкладом, він повинен точно о першій годині тридцять хвилин зв’язатися по радіо із закордонним центром, передати відомості і поийняти дальші накази і розпорядження.

Майор був чоловік років сорока п’яти, високий, худий, з м ясистим величезним носом, уже досить почервонілим від зловживання міцними спиртними напоями. Тверде, змережане глибокими зморшками його обличчя, дуже не зручне Для бриття, заросло десятиденною бородою і короткі підстрижені вуса злилися з поростю на обличчі. Перші десять днів свого добровільного ув’язнення колишній царський офіцер, за звичкою, брився щодня, але потім неробство, нудьга, до того ж постійний страх, що їх можуть викрити, а також гірка безнадійність і систематичне пияцтво знищили в ньому цю звичку цивілізації.

Точно о першій годині двадцять хвилин майор підвівся з широкого м’якого крісла, в якому він напівлежав і, щоб не заснути, ра3 у раз відсьорбував потроху міцного коньяку. В кімнаті було зовсім темно, а крізь відчинені двері спальні долинало неспокійне басисте хропіння його двох товаришів. Радіопередавач містився у ванній кімнаті. Досить широке, облицьоване білим кафелем приміщення мало тільки одне зовсім вузьке віконце, яке було так старанно заклеєне газетами і чорним папером, що жоден промінь світла не міг бути помічений знадвору. Вночі вони засвічували електрику лише у ванній, у ній працювали на радіопередавачі. До самої передачі залишалося ще десять хвилин, але майор хотів послухати трохи музику, якої не могли почути сторонні люди, бо він користувався навушниками. Майор зітхнув, почухав оголені груди і. взявши пляшку з коньяком, повільно подався туди.

Щоб увійти у ванну кімнату, майор повинен був проминути невеликий коридорчик. Зрівнявшись з дверима, він. за звичкою, зупинився і прислухався. На сходах зовсім тихо, не чути жодного звуку, хоч на дверях не було «шпигунки», він знав, що там темно, бо знизу дверей не було звичайної смужки світла, яка з’являлась, коли на сходах горіли лампи. Майор, за звичкою, прислухався, ні про що не думаючи і нічого не чекаючи почути, не відчуваючи якоїсь небезпеки.

Зненацька в цю мить під дверима з’явилась яскрава смужка — на сходах засвітилась лампа. Чуючи звичайний протяглий скрип парадних дверей, майор залишається зовсім спокійним, напевно, хтось хотів вийти з будинку, а не зайти. Все-таки майор чекав. Для нього не було ніяких труднощів відрізнити важкі кроки чоловіків від швидкого стукоту жіночих каб-, луків чи легких, майже беззвучних дитячих кроків. Удень звуки важче відрізняти, але вночі їх чутно з надзвичайною виразністю і чіткістю, так що він безпомилково розбирав їх, незалежно від того, були вони на першому поверсі чи аж на верхньому.

Цього разу не чути було ніяких кроків. Трохи здивований, хоч зовсім не стурбований, він прислухався. Нічого!… І крім цього, ніякого голосу, ніякого грюкання дверима! Що могло означати це безглузде в опівнічний час світло на сходах? Все це швидше заінтригувало, ніж стривожило майора, і він причаївся під стінкою, майже біля замкнених дверей.

І саме в цю мить він скоріше відчув, ніж зрозумів, що за дверима стоїть людина. Здавалося, він чує ледве вловиме човгання гумового взуття, швидке дихання, легкий металічний дзенькіт. Майор інстинктивно сунув руку в кишеню штанів за пістолетом і, весь пройнятий безпорадною злістю, зрозумів, що забув його на нічному столику. Що йому тепер робити? Повернутися тихо назад і взяти пістолет? Ні, для цього немає часу! В такі рішучі моменти розум майора працював гарячково і треба сказати непогано. Хто може бути за дверима? Представники влади, які прийшли заарештувати його? Зовсім неймовірно! Вони б з’явились відразу цілою групою і, не лякаючись, негайно блокували б увесь поверх. Тоді хто ж? Може, якась випадкова людина, гість, що шукає когось і зараз спинився, щоб прочитати табличку?

Раптом у замку заскреготів ключ. Це було так несподівано і незрозуміло, що на мить бандит розгубився. Чи не Тороманов? Ні, він сьогодні не повинен приходити. Але й людина Державної безпеки не може бути — не пхалася б вона сама, мов сліпа, в небезпечну квартиру! І ось у голові майнуло: злодій! Інакше не може бути — злодій! Придбав, очевидно, якимось чином ключа і тепер вирішив скористатися з відсутності хазяїв! Колишній майор швидко зміркував — краще почекати, доки зайде всередину, і потім схопити його!

Серед глибокої тиші замок клацнув сухо і різко. Ось через якусь мить двері відчиняться! Якби він не забув пістолета, для нього було б дитячою грою стукнути ним непрошеного пришельця по голові, щоб той втратив свідомість. А може, його замінить пляшка з коньяком? Він спробував стиснути її міцніше, і несподівано вона вислизнула з руки і з оглушливим тріском розбилася на підлозі.

Майор на мить остовпів. В голові майнула думка, що зляканий брязкотом злодій втече сходами. Майор блискавично відчинив двері, готовий схопити за горло несподіваного пришельця, і знову мало не остовпів на місці від здивування. При слабкому нічному світлі на площадці ледве-ледве окреслювалась маленька постать хлопчика. Не думаючи ні про що більше, майор із страшною силою схопив його і втягнув у коридор.

Засвітивши лампу, він вп’явся очима в незнайоме хлопчикове обличчя. Це був звичайний хлопець, пристойно одягнений, з гарним обличчям, і, що найдивніше, темні очі його дивилися не з ж.чхом, а якось гостро і з ненавистю.

— Тільки писнеш, — прошепотів майор, — відірву голову, як горобцеві.

— Бандит! — гнівно і глухо сказав хлопець.

Майор мало не підстрибнув від несподіванки. Дивись ти на нього — маленький нічний злодій, а ще накидається, з досади, на інших. У цей момент, розбуджені раптовим гомоном, в коридор вбігли два приятелі майора — обидва з важкими американськими пістолетами в руках. Один з них, в спортивній майці, русявий, білий і дебелий, з босими, як у жінки, невеликими ступнями, здивовано спитав:

— Що тут діється?

— Зараз