Читати книгу - "Момо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Момо" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 57
Перейти на сторінку:
Ось стоять свічки з непорушним полум'ям. У них віск через полум'я обертається на світло. Так, це були три брати. Але її загадка не про це, бо в свічці й віск, і полум'я, і світло завжди разом. А в загадці Майстра Гори двох братів завжди немає. То, може, це щось таке, як квітка, плід і насінина? Так, справді, тут уже багато що сходиться. Насінина - найменша з трьох. І коли вона є, то двох інших братів немає. І без неї не буває квітки й плоду… Та й це не розгадка! Бо ж насінину пречудово можна бачити. А тут сказано, що коли хочеш побачити найменшого брата, то бачиш завжди двох інших.

Думки Момо збилися з стежки. Вона ніяк не могла знайти сліду, яким треба йти далі. Але ж бо Кассіопея сказала, що вона знайде відгадку. І Момо почала все спочатку, поволі мимрячи загадку собі під ніс. Коли вона дійшла до слів: «Немає все першого, ще не прийшов…», то помітила, що черепаха підморгнула їй. На панцері в неї засвітилися слова:

«ТЕ, ЩО ЗНАЮ Я!» - і знову погасли.

- Цить, Кассіопеє! - усміхнувся Майстер Гора, навіть не глянувши на черепаху. - Не підказуй! Момо сама відгадає.

Момо, звичайно, побачила слова в черепахи на панцері і стала думати, що вони означають. Що ж знає Кассіопея? Знає, що Момо неодмінно відгадає загадку. Та для відгадки це нічого не давало. А що вона знає ще? Вона завжди знає те, що має статися. Знає…

- Майбутнє! - вигукнула Момо. - «Немає все першого, Ще не прийшов…» Це - майбутнє!

Майстер Гора кивнув головою.

- «А другий - той завжди уже відійшов»,- казала далі Момо. - Це - минуле!

Майстер Гора знову кивнув головою, радісно всміхнувшись.

- А тепер,- замислено мовила Момо,- тепер буде важче. Хто ж третій? Він найменший з усіх трьох братів, але без нього й тих двох не було б. І він єдиний, хто завжди вдома.

Вона ще подумала і враз вигукнула:

- Це ж теперішнє! Оця ось мить! Минуле - це ті миті, що були, а майбутнє - ті, що будуть. Тому їх і не було б обох, якби не було теперішнього! Справді!

Щоки Момо пашіли від напруження. Вона повела далі:

Але ж бо і третій тому тільки є,

Що перший одвіку все другим стає.

То виходить, ніби теперішнє є тільки тому, що майбутнє обертається на минуле? Момо вражено поглянула на Майстра Гору:

- А це ж правда! Я про це ніколи не думала! Виходить, теперішнього просто немає, а є тільки минуле й майбутнє. Бо ось зараз, оця мить, поки я про неї говорю, вже стала минулим. А, тепер я розумію, що означає:

Якби хто поглянуть на нього схотів,

Уздрів би когось із двох інших братів.

Тепер я розумію й те, що далі: справді, можна сказати, що є взагалі тільки один брат - теперішнє, або тільки минуле, чи тільки майбутнє. Або й жодного, бо ж кожний є тільки тоді, як є й два інші. Просто аж голова йде обертом!

- Але ж це ще не кінець загадки,- сказав Майстер Гора. - А що то за велике царство, яким вони утрьох правлять і яке водночас є вони самі?

Момо безпорадно глянула на Майстра. Справді, що ж це таке? Що може бути заразом і минулим, і теперішнім, і майбутнім?

Вона озирнулася по величезній залі. Погляд її блукав по тисячах і тисячах годинників -і враз дівчаткові очі заблищали.

- Час! - вигукнула вона й заплескала в долоні. - Авжеж, це час! Це час!

Вона аж стрибала з радощів.

- А тепер скажи мені ще: а що то за дім, де живуть три брати? - спитав Майстер Гора.

- Це світ,- відповіла Момо.

- Браво!- вигукнув Майстер Гора, плещучи й собі в долоні. - Вітаю тебе, Момо! Ти чудово відгадуєш загадки! Це для мене неабияка радість!

- І для мене! - відповіла Момо, хоч нишком трохи дивувалася: чого Майстер так зрадів, що вона відгадала загадку?

Вони пішли далі Залою Годинників, І Майстер Гора показав їй ще багато рідкісних речей, але Момо все думала про загадку.

- Скажіть,- озвалася вона нарешті,- а що це таке - час?

- Ти ж бо щойно сама це з'ясувала,- відповів Майстер Гора.

- Ні, я питаю,- сказала дівчинка,- сам час… він-бо теж має чимось бути. Адже ж він є. А що він насправді таке?

- Було б чудово, якби ти й на це питання сама відповіла.

Момо довго думала.

- Він є,- замислено пробурмотіла дівчинка,- це певно. Але спіймати його не можна. І спинити також. Може, це щось таке, як пахощі? Але він ще й завжди минає. То тоді він має звідкись приходити. Може, він - наче вітер? Або ні! Тепер я вже знаю! Мабуть, це така музика, тільки її не чутно, бо вона грає завжди. Хоча мені вдається, що я її вже чула: вона тихенька-тихенька.

- Я знаю,- кивнув головою Майстер Гора. - Через те ж я й зміг тебе покликати.

- Але, мабуть, тут є ще щось,- сказала Момо, ще заглиблена в свої думки. - Адже та музика приходить здалеку, а звучить вона глибоко-глибоко в мені. Може, й з часом так само? - Вона збентежено замовкла, а тоді безпорадно додала: - Я хотіла сказати: так як ото вітер збиває хвилі на воді… Ах, це все, мабуть, дурниці, що я кажу.

- По-моєму,- озвався Майстер Гора,- ти дуже гарно сказала. І тому я хочу розповісти тобі одну таємницю. Звідси, з Будинку Ніденця на Вуличці Ніколиці приходить час до всіх людей.

Момо поглянула на нього з глибокою пошаною.

- О,- мовила вона тихо,- ви його самі робите? Майстер Гора знов усміхнувся.

- Ні, моя дитино, я тільки управитель. Мій обов'язок - наділяти кожній людині той час, що їй належить.

- А не можете ви тоді зробити так, щоб ті часокради більш не крали в людей часу?

- Ні, цього я не можу,- відповів Майстер Гора. - Люди самі мають визначати, що їм робити зі своїм часом. І самі повинні його захищати. Я тільки наділяю їх часом.

Момо озирнулася по залі, потім запитала:

- І для цього у вас стільки годинників? На всіх людей, еге?

- Ні, Момо,- сказав Майстер Гора. - Ці годинники - всього-на-всього моя колекція. Всі вони - тільки недосконалі копії того, що кожна людина має в своїх грудях. Бо так само, як

1 ... 32 33 34 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Момо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Момо"