Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Республіка Шкід 📚 - Українською

Читати книгу - "Республіка Шкід"

236
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Республіка Шкід" автора Григорій Георгійович Білих. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:
class="p1">— Адже у вас там все князі та барони навчалися… Так?

— Фактично, — басом озивається Купець, — усі дворянського звання. Не нижче.

— Он як, — каже Горобець. — Князів, значить, бачив. За ручку, може, здоровкався.

— І не тільки князів. Я й самого Миколу бачив.

— Миколу? — вигукує Окраєць. — Царя!

— Навіть дуже просто. Він до нас у корпус приїжджав, а потім я його часто бачив, коли в двірцевій церкві в олтарі прислужував. Ех, жисть тоді була — малина-ягідка!..

Купець зітхає:

— Проскурками харчувався!

— Проскурками?

— Авжеж, проскурками, — мовить Купець. — Смачні проскурки були в двірцевій церкві, чудові проскурки. Напхаєш, було, їх штук двадцять за пазуху, а потім з товаришами лопаєш. З маслом їли. Смачно.

Він мрійливо проводить рукою по лобі і знову зітхає:

— Тільки засипався дуже неприємно!

— Розкажи, — просить Японець.

— Розкажи, розкажи! — підхоплюють хлопці.

І Купець починає:

— Звичайно я, значить, у корпус тягав проскурки, — там їх і їли… А то поласився, прихопив масельця, думаю — в олтарі, десь у ризниці поснідаю. Ну от… На амвоні службу правлять, диякон «Спаси, господи, люди…» заспівує, а я складаний ножичок вийняв і проскурочки розрізую. Нарізав штук п'ять, маслом намазав, склеїв, хотів за пазуху класти, а тут, значить, батюшка, отець Веніамін, входить, хай йому трясця… Ну, я, звісно, всі проскурки на таріль і очі в стелю. А він мене на двірцеву кухню по окріп для причастя посилає. Приходжу я звідти з окропом — немає проскурок, забрали вже. Здрейфив я здорово. Усе сидів у ризниці і тремтів. А потім батя входить. У руках проскурка. Рука тремтить, як холодець. «Це що таке? — питає. — Га?» Ну, безумовно, мене в шию вигнали, і в корпусі, у карцері, дві доби пропрів. Виявляється, батя Миколі, самодержцю всеросійському, подавав проскурку, а половинка відклеїлась — і на підлогу… Конфузу, кажуть, було… Потіха!

Хлопці регочуть. У цей час деренчить дзвоник.

— Спати хряємте, — каже Горобець.

— Що це? — дивується Купець. — Так рано спати?

— Так, — відповідає Японець. — У нас закони суворі. Хоч не суворіші, звичайно, за кадетські, а все-таки…

У спальні згадують, що Купець не одержав від кастелянші постільну білизну. Кастелянша працює до шостої години, і пізніше білизну вже не одержиш.

— Дрібниці, — каже Японець. — Зберемо з усіх потроху… Виспиться.

Ліжок порожніх багато, збирають постіль: хто подушку, хто ковдру, хто простирадло дає. З подушок роблять матрац, і постіль у Купця виходить не гірша, ніж у інших.

Купець укладається, загортається в сіру ковдру й басить:

— На добраніч, бра!

Потім засипає, хропе, як кабан, і не чує приглушених розмов, які тривають за північ…

Уранці черговий проходить по спальні, дзвонить в сріблистий дзвоник. Вихованці схоплюються, швидко вдягаються і біжать в умивальню. Коли вся спальня вже на ногах, всі ліжка прибрані, ковдри складені вчетверо і лежать на подушках, черговий помічає, що новий вихованець четвертого відділення спить.

Черговий — першокласник Козлов, маленький, гугнявий, — біжить до офенбахівського ліжка й дзвонить над самим вухом Купця. Той прокидається, схоплюється і здивовано дивиться в обличчя чергового.

— Ти чого, сволото?

— Вставай, пора… Усі вже встали, чай ідуть пити.

Купець бридко лається, знову залазить під ковдру й повертається спиною до Козлова.

— Та вставай же! — тягне Козел.

Йому влетить, він дістане запис у «Літопис», якщо розбудить не всіх вихованців.

— Вставай, ти… — гугнявить він.

Купець раптом схоплюється, скидає з себе ковдру і з розмаху б'є Козла по щоці. Козел верещить, хапається за щоку і, вибігаючи з спальні, кричить:

— Накочу! Будеш битися, сволото!

Але скаржитися Козел не йде — фіскалів у Шкіді не люблять.

За хвилину Козел повертається в спальню з Японцем, якого він покликав для впливу на Купця.

— Гей, барон, вставай! — каже Японець, смикаючи Купця за плече.

Купець висовує голову з-під ковдри.

— Ідіть ви знаєте куди, а то…

Але він уже прокинувся.

— Чого будите? — похмуро басить він. — Котра година?

— Восьма, початок дев'ятої, — відповідає Японець.

— Чорт, — тягне Купець, але вже добродушно. — Раненько ж вас піднімають. У нас в корпусі й то о пів на дев'яту взимку будили.

— Гаразд, — каже Японець, — вставай.

— А я одного разу дядька побив, — згадує Купець. — Кузьмичем звали. Вже зорю програли, а я сплю… Він мене будить. А я йому раз — у вухо…

Купець мрійливо всміхається і висовує з-під ковдри ноги.

— Ходімо вмиватися, — каже Японець, коли Купець, напнувши мундирчик, застібає золоті ґудзики, які ще лишилися на ньому.

В умивальні домиваються тільки двоє. Костець стоїть біля вікна й відмічає в зошиті тих, хто умився.

— Як прізвище? — питає він у Купця, потім додає: — Зніми куртку.

Купець неохоче знімає мундир і неохоче, ліниво обполіскує обличчя й шию.

Халдей для першого разу поблажливо оглядає, як він умився, і ставить у зошиті позначку.

— Ну, хлопці, — каже після чаю товаришам Японець. — Барон наш — здоровило… Держимордою буде, хоч і добродушний.

А добродушність Купця з'ясовується того ж дня.

Купець іде в гардеробну одержувати білизну. Там він знімає з себе кадетський мундир і обтріпані штани кльош і одягається в казенне — полотняні штани й сорочку.

Кастелянша Лимкор (Лимонна корочка), або Амвон (Американська вонючка), — стара діва, яка любить інколи від нудоти порозмовляти з вихованцями, — розпитує Купця про його життя.

— Тварин любиш? — питає вона, бо сама пристрасно любить собак і котів.

— Люблю, — відповідає Купець. — Я всіх тварин люблю — і собак, і котів, і людей.

Амвон розповідає про це вихователям, а ті — товаришам Купця.

За Купцем залишається репутація дужого, запального, але добродушного хлопця.

У Шкіді, а особливо в четвертому відділенні, він дістає диктаторські повноваження і має великий вплив у справах, які вирішуються силою. Однокашники звуть його жартівливо-шанобливо — Купа, а вихователі — «ледарем першої гільдії».

Вчитися Купець не любить.

ПОЖЕЖА

Ювілейний бенкет. — Жаринка з буржуйки. — Живий небіжчик. — Руки вгору. — Драма з дверною ручкою. — Обгоріле дітище. — Нове «Дзеркало».

Десята година вечора. Хрипко пробрякав годинник. Дзвенить дзвоник.

Втомлена Шкіда йде спати після довгого, сліпого зимового дня, нескінченних уроків і носіння дров.

Затихає будинок, поринаючи у дрімоту.

Чергова вихователька — німка Еланлюм — задоволена. Сьогодні вихованці не бешкетують. Сьогодні нони тихо вкладаються в ліжка й одразу засинають. Не чути диких викриків, ніхто не б'ється подушками, всі нараз стали слухняні, спокійні іі тихі…

Такий настрій у вихованців буває рідко, і Еланлюм дужо задоволена, що це сталося саме під час її чергування.

Її помічник — гладкий, білявий, схожий на жінку чоловік, вихователь на прізвисько Шершавий —

1 ... 32 33 34 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Республіка Шкід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Республіка Шкід"