Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Ги-ги-и 📚 - Українською

Читати книгу - "Ги-ги-и"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ги-ги-и" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 60
Перейти на сторінку:
він оклигав. Даремно вони метушилися з лікарями.

Я часом дивуюся, чому в мене так мало бажань? Чому я задовольняюся наймізернішим? Живу, наче миша, вдень сплю, а вночі просто вбиваю час із нудьги. Деколи хочеться покинути Цей будинок і втекти світ за очі, кудись, де я буду потрібний, але як подумаю, що той світ, який оточує мій будинок, можливо, не такий погідний, яким видається з вікна, і що шукання притулку може виявитися небезпечним, то відразу й пропадає це прагнення, а натомість з'являється інше — набратися врешті хоробрости й встругнути щось таке, від чого в людей аж мороз по шкірі пробіг би, щось таке незвичне й жахке.

Так мені вже обридло бути сумирним домовичком! Хочу бути страхом! Перетворити цей будинок на пекло. І щоб слава про нього пішла по всіх усюдах. Для цього й небагато треба…

Однієї ночі я сяду на груди господареві і вип'ю йому дихання. Потім, натішившись розпачем і риданням господині, я зроблю те саме з Нею.

Мертве тіло її ще довго лежатиме тут на ліжку, і я без перешкод зможу тішитися ним. Я купатимусь у густому волоссі, я розберу її наголо і цілуватиму, де тільки захочу. І ніхто мені не перешкодить.

Вона буде належати тільки мені.

І цей рай триватиме доти, аж доки хтось не зачує за дверима трупний сморід.

І тоді виважать двері й побачать її. Але Вона вже не буде такою прекрасною, як за життя. Ніхто не знатиме від чого Вона померла.

А далі… далі таємнича смерть забиратиме кожного, хто тут поселився. І назвуть цей дім Домом Смерти…

Звідтоді я буду єдиним господарем у ньому…

Духи моїх жертв тинятимуться порожніми покоями і важко стогнатимуть.

Ось тоді я нарешті зможу доступитися до Неї. Тоді вже Вона мене не злякається і не збридиться.

І я досхочу милуватимуся її любов'ю, бо любитиме Вона вже тоді тільки мене…

1991

Кров-любов

Анна-Марія Плюм дивиться в дзеркало і бачить Анну-Марію Плюм з обвислими персами, випнутими ребрами, суху кістляву потвору, що вилізла з ванни. Могла й не вилазити. Могла б зостатися там жити, вдаючи русалочку. Однак нема перед ким вдавати, бо Анна-Марія Плюм мешкає сама, і єдиними живими створіннями в хаті є сім божевільних котів.

Анна-Марія Плюм показує язика Анні-Марії Плюм і в розпачі, схопивши стільчик, розбиває своє відображення. Дзеркало розсипається на друзки, і тепер сотні Анн-Марій зиркають на неї з підлоги.

Коли вона з'являється в покої, коти сидять на канапі й мружать очі від сонця.

В кутку дрімає Крісло — перший її коханок. Вона любилася з кожною із чотирьох його ніжок. Тепер це Крісло схоже на руїну від сексуального надуживання. Анна-Марія гладить йога по спинці:

— Нічого, мій любий… Я ще тебе дам направити, і ми заживем… Пам'ятаєш, які то були часи… Я була молода й нерозважна, а ти — такий шалений-шалений…

Крісло сумно всміхається і знову поринає у свою поточену шашелем дрімоту.

Коти на зміну її коханців дивляться дуже спокійно. Адже їхня роля в житті Анни надто примітивна. Коти їй слугують лише за кльозетовий папір. Сім котів на сім днів тижня. Дуже вигідно. Використавши в потребі чергового кота, Анна шпурляла його в баняк з хлорованою водою, кіт із несамовитим вереском відбував купіль і щезав під шафою, де, зачувши запах хлорки, усі таргани розбігалися по щілинах і проклинали свою гірку долю.

Анна-Марія перекохалася вже з усіма речами в хаті. Деякі з них в екстазі ламалися і згадували солодкі хвилини вже на смітнику. Анну це мало хвилювало. Коли їй котрась річ набридала, вона легко забувала про неї.

— Ах повія! Вона розбила мені життя. У мене могло бути таке майбутнє! — голосно зітхав Друшляк.

— Чого ви нарікаєте? — дивувався Кавовий Млинок. — Адже ви хоча б цілий, а я… Подивіться на мене, в яку руїну перетворила мене ця розпусниця!

— Речі в неї викликають непогамовну хіть, — проскрипів старий Креденс. — Це називається статевим збоченням. Вона робить із нами, що їй заманеться, а ми покірно те все зносимо.

— Та вона нас просто стероризувала, — сказав Друшляк.

Раптом увімкнувся Телевізор:

— Мєждународний террорізм? Єслі вас інтєрєсуєт етот вапрос, то я магу прачітать целую лєкцию!

— На біса нам міжнародний тероризм? — здивувався Креденс. — Йдеться про нашу хатню терористку, яка ще, на щастя, на міжнародну арену не вийшла.

— Тогда я виключаюсь! — буркнув Телевізор і погас.

— Згадайте, як вона розправилася з нашим другом Пилосотом! — ожив Заморозник. — Півтора року ґвалтувала його день у день. З жодним зі своїх коханців так довго не жила. В ті хвилини любові в неї вилазили очі на лоба.

— Так-так, — погодився Креденс. — Пилосот показав себе бравим хлопцем. Він так вібрував, сопів і стогнав, що, здавалося, повитягує з неї усі соки… А чим скінчилося?

Скінчилося усе тим, що Анна-Марія піймала свого коханка на ганебному вчинкові: Пилосот їй зраджував з Пралькою. Анна-Марія була в розпачі. Як? Її, королеву усіх хатніх речей, проміняти на оцю зачухану Пральку?

— Ти! Йолопе! — кричала вона. — На що поласився?! Я в ній майтки перу! А ти в любов граєшся? Оце така твоя вдячність за мою доброту? Півтора року я оцим одороблом навіть пилинки не здмухнула, шанувала його, як рідного… Ну, зачекай мені, волоцюго, я тобі ще покажу!

Звідтоді вона щодня тим Пилосотом прибирала всю хату і, не витрусивши сміття, замикала в шафу. Пралька гірко плакала:

— Хто я тепер? Ні вдова, ні дівка.

— Ех, пропав козак! — крекнув Креденс. — От чим кохання закінчується. Я все казав: баба до добра не доведе. Хто-хто, а ви про це теж знаєте, — звернувся він до Заморозника.

— Ще б пак — мені не знати!

Анна-Марія довший час приглядалася до нього. Своєю мужньою статурою і широкими плечима викликав у неї повагу. А коли однієї ночі наснилося, що Заморозник обнімає її, вона зрозуміла — це любов. Щодня приносила квіти і ставила на Заморозник. А той задоволено муркотів.

— Чому ви такий холодний? — шепотіла йому на вушко і ніжно гладила клямку.

Анна-Марія кипіла й скипала, а Заморозник взаємністю не відповідав. Це було нестерпно. І вона таки не стрималася. Одного вечора вона стала роздягатися перед ним. Крутила стегнами, трясла грудьми, що звисали, мов пляцки, а далі кинулася його обіймати й пестити, гарячково намацуючи пальцями ерогенні зони. Усі присутні речі непорушно завмерли у тривожному очікуванні: невже він піддасться на її пестощі, на спокусу диявола? Невже не стримається і впаде остання твердиня моральності та цноти

1 ... 32 33 34 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ги-ги-и», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ги-ги-и"