Читати книгу - "Усмішка: оповідання"

Я з трепетом пригадав свої перші гостини у Нори, мені тоді заледве виповнилося двадцять.

Це трапилося п'ятнадцять років тому, коли одна стара і з незапам'ятного часу причинна герцогиня, з густо припудреними чи то борошном, чи то тальком щоками та зубами баракуди змусила мене гнати мою спортивну автівку тією самою дорогою, що вела у Ґрінвуд, і при цьому репетувала мені у саме вухо, щоби перекричати негоду:

— Тобі сподобаються Норин мандрівний звіринець посеред саду! Її друзі — це звірі і єгері, тигри і кішечки, рододендрони і мухоловки. У її струмках водяться й анемічна риба, і шпарка форель. Її маєток — наче велетенський розплідник, де тварин у штучних умовах силоміць відгодовують до неймовірних розмірів: потрапиш до Нори у п'ятницю ввечері з чистою білизною, а виберешся лише в понеділок із пожмаканими і поплямленими простирадлами, і з таким відчуттям, наче ти надихнув, намалював і пережив усі Спокуси Босха, побувавши у його Чистилищі, Пеклі та на Страшному суді[27]! Поживеш у Ґрінвуді, у Нориному маєтку, — і ти почуватимешся наче за теплою щокою велетня, де тебе щогодини смоктатимуть і жуватимуть, і солодким буде цей обман. Ти пройдеш крізь цей палац, наче провіант. І коли він із тебе витисне останні соки і висмокче мозок із твоїх юних солодких костомашок, то викине наче непотріб, і нараз ти опинишся під холодним дощем, на безлюдному полустанку.

— Невже я вкритий шаром ферментів? — перекрикував я гуркіт двигуна. — Жоден будинок не в силі мене перетравити і не в змозі пересититися моїм Первородним Гріхом.

— Дурнику! — сміялася герцогиня. — Вже у неділю, щойно сонце зійде, ми зможемо помилуватися твоїм обгризеним скелетом!

На виїзді з лісу я виринув із глибин своїх спогадів і зменшив швидкість, а відтак і взагалі забрав ногу з педалі газу, тому що від довколишньої краси завмирало серце, паморочилось у голові, уповільнювався плин крові.

Там, під небом озерної блакиті, біля озера небесної синяви, пишався Норин коштовний маєток, величний палац на ймення Ґрінвуд. Він розташувався поміж найокругліших в Ірландії пагорбів, оточивши себе наймогутнішими деревами у найдрімучішому лісі Ірландії. Його вежі бозна з якою метою звели тьму років тому незнані каменярі і невідомі зодчі. Його сади вперше зацвіли п'ять століть тому, а десь так через двісті літ поміж забутих крипт і могил в результаті якогось творчого катаклізму постали нові прибудови.

Он там колишня монастирська зала, згодом перероблена у конюшню, а осьдечки — майже столітньої давності флігелі. Біля озера крізь зарості м'яти проглядаються руїни мисливського будиночка, де здичавілі коні мчали стрімголов до зеленого моря трави, де біля холодних озерець самотіють могили дівоньок, гріхи котрих були настільки переконливими, що порятунку їм доводилось шукати в смерті, у мороці забуття.

Ніби наперед вітаючи мене, сонце замерехтіло у десятках вікон. На мить засліплений, я різко загальмував, а тоді заплющив очі й облизав губи.

Я згадав свій перший візит у Ґрінвуд.

Двері відчинила сама Нора. Стоячи перед нами в чому мати народила, вона заявила:

— Ви запізнилися. Все вже закінчилося.

— Дурниці. Тримай, хлопче, це, і це також!

Стоячи просто на протязі у дверях, герцогиня трьома спритними рухами звільнилася від одягу, і тепер нагадувала бланшовану устрицю.

Я стояв приголомшений, затиснувши в руках її одяг.

— Ну ж бо, заходь, юначе, бо застудишся. — І оголена герцогиня спокійно пропливла повз вишукано вдягнутих гостей.

— Мене перемогли моєю ж зброєю! — вигукнула Нора. — І тепер, аби відігратися, я знову мушу натягти на себе одяг. А я так хотіла вас вразити!

— Не переймайтеся, — мовив я. — Бо вам це вдалося!

— Тоді пішли — допоможеш мені з одягом!

Опинившись у спальні, ми пройшли поміж її одягом, що був безладно порозкиданий по паркеті, нагадуючи озерцята запахущого мускусу.

— Потримай-но трусики, поки я в них залізу. Тебе звати Чарлз, чи не так?

— Радий знайомству... — почервонівши, почав було я, а через мить вибухнув нестримним сміхом.

— О, перепрошую! — врешті спромігся сказати я, застібаючи їй ліфчик. — Вечір лише почався, а я вже вас одягаю! Я...

Десь грюкнули двері. Я почав озиратися, шукаючи очима герцогиню.

— Зникла, — пробурмотів я, — дім уже її проковтнув.

І справді, я не бачив герцогиню аж до дощового ранку понеділка — зрештою, як вона і передбачала. На той час вона вже забула і моє ім'я, і моє обличчя, і мою Душу.

— О Боже, — сказав я. — А це що таке, що це таке???

Все ще допомагаючи Норі вдягнутися, ми підійшли до дверей бібліотеки. Всередині, як у дзеркальному лабіринті, блукали гості, котрі прибули на вікенд.

— Ось там, — махнула рукою Нора, — «Міський балет Мангеттена», що спускається на лід за допомогою потоку реактивного повітря. Зліва — «Танцівники Гамбурга», що висаджуються з іншого боку. Дивовижний підбір танцюристів. Будучи суперниками, вони проте через мовний бар'єр не можуть висловити одне одному свої презирство і зневагу, хіба що їм доведеться послуговуватися засобами пантоміми. Відійди-но вбік, Чарлі. Валькірії повинні перетворитися у дів Райну[28], а всі оті хлопці вже й і без того є райнськими дівами! Пильнуй фланг! Нора мала рацію.

Битва почалася.

Тигрові лілії налітали одна на одну, при цьому щось швидко лепечучи. Потім, розгнівані та розпашілі, відсахнулися одна від одної і, хряскаючи дверима, розбіглися по численних кімнатах. Жах став жахітною дружбою, а «дружба» через якийсь час — перегрітою парнею безсоромної і, дякувати Богові, прихованої хоті.

А далі зі стрімкого схилу суботи-неділі лавиною кришталевих підвісок посипались письменники, художники, хореографи і поети.

На якомусь етапі мене також підхопив і змів вал утрамбованих тіл, що невмолимо нісся назустріч зіткненню із жорстокою реальністю понеділка.

І ось тепер, коли за плечима безліч згаяних вечірок і не менше втрачених літ, я знову стою тут.

І переді мною той самий Ґрінвуд.

Проте без музики. Без машин.

Ну привіт, подумки привітався я. А он і нова статуя біля ставка. Привіт і їй. Та це ж не статуя...

Це була сама Нора — вона сиділа самотою, з підібганими під сукню ногами, з поблідлим обличчям, і заціпеніло вдивлялася у Ґрінвуд — наче я був порожнім