Читати книгу - "Любові полум’я"

Батьки подруги сиділи в альтанці і пили чай з ароматним агрусовим варенням. Корнелія Іванівна завжди була відмінною господинею. Адже це її єдина професія за усе життя. І тепер, уже досягши пенсійного віку, вона сягнула надзвичайних висот майстерності не тільки у створенні сімейного затишку, а й у кулінарії, спілкуванні із домашніми, і веденні сімейних справ. Тато Гєник, як усі його кликали, завжди був закоханий у свою роботу, а у всьому іншому повністю покладався на дружину. Це гармонійне співжиття двох людей накладало відбиток на усе, що їх оточувало. І від того у їх володіннях відчувався спокій і тиха, світла радість…

— У вас тут так нескінченно добре! — вигукнула Віола, падаючи з розпростертими руками на їжакуватий трав’яний килим, що розділяв сад та доріжки.

— Так! — підтвердила Катя. — Справжній земний рай.

— Ось, так би сиділа тут вічно і більше нічого не треба.

— Та ти б утікала звідси уже через тиждень! Фантазерка! — подруга жартома штурхонула її у плече.

Віола посміхнулася.

— Скажи, Катрусю, є ж такі люди, яким достатньо мати сім’ю, дітей, заробляти мінімум на своє проживання і при цьому бути абсолютно щасливими?

— Звичайно, є і такі. Вони вміють отримувати задоволення від того, що мають. А до чого це ти?

— Ну, от я наприклад, зовсім не така.

— Хіба?! — Катя зобразила щирий подив на обличчі.

— Ти так само повністю зайнята своїм побутом і не стрибаєш вище голови. Хоча по натурі і романтик.

— Як ти можеш так думати? У мене є дуже великі плани і мрії! — враз заперечила Віола. — Просто ще не прийшов час…

— І коли ж він прийде? Коли підросте Ориська і піде до інституту. Так ти вже посивієш до того часу! Якщо ти чогось хочеш, то треба робити вже. Негайно, не відкладаючи на завтра, незважаючи ні на що!

— Я так не можу. В мене є обов’язки.

— Які такі обов’язки заважають рухатися уперед до своєї мети? — закинула подруга. — Ні, якщо тобі так комфортно, ти щаслива у всьому цьому, то і не треба нічого змінювати.

— Не так. Усе не так, — зізналася Віола.

Сонечко припікало і Катя із задоволенням підставила йому своє обличчя. В її вогняних пасмах заграло сонце, а очі примружилися. Вона розтягнула обличчя у посмішці і прошепотіла:

— "І настане Сварожий ранок… і очиститься Земля від бруду та нечистот тисячолітнього панування духовної пітьми…"

— Говориш загадками, Катрусю, — здивувалася Віола витримавши паузу після такої дивної фрази.

— Ой, Віолко, люба! Ну, що ж я маю тобі сказати?! Навіть, не знаю чим зарадити. І шкода мені тебе і заздрю тобі одночасно. Бо нелегкий у тебе вибір і невідомо де вона, та правда. А почуття твої настільки прекрасні, високі і водночас глибокі, що мимоволі хочеться це пережити. Ти глянь лише, якою красунею ти стала — сяєш, наче зоря вранішня, сонце перед тобою блідне і холоне. Квіти і тварини поруч тебе в’ються. Відчувають серце сповнене справжньої, щирої любові.

Віола обійняла Катю.

— Коли я була малим дівчиськом, — по-дитячому безтурботно посміхнулася Катя своїм спогадам, — мені здавалося, що світ переповнений чарами і казками. Що неодмінно у моєму житті з’явиться чарівний принц і забере до свого замку. Я, навіть, уявляла його собі: високий, ставний, чорнявий і обов’язково трохи неголений. Мій тато не дуже цю процедуру полюбляв і доволі часто ходив з борідкою. І це мене, маленьку, дуже приваблювало у чоловіках.

— Так це ж ти описала свого колишнього! — сплеснула руками Віола.

— А коли я виросла, — наказала вказівним пальцем подруга, просячи не перебивати, — почала шукати того свого омріяного нареченого. І він з’явився, як ти уже знаєш. Та тільки й того, що зовнішність у нього була вимріяною мною, а усе решта…

Катя недбало махнула рукою. Присіла на березі ставка і занурила одну ногу у темну, глибоку, але прозору воду. Віола приєдналася до неї, однак не ризикнула торкнутися крижаної поверхні.

— Юрка — повний нездара. Грошей заробляв рівно стільки, скільки йому вдавалося, не докладаючи зайвих зусиль. Ти ж знаєш. Цілісінькими днями валявся на дивані з пультом, ще й претензії до мене постійно якісь виставляв: то не те зготувала, то не так; то не те сказала, або промовчала невчасно і т. д. Ну, усе це від нереалізованості. А як він почав себе реалізовувати тобі відомо… Мені тоді уже було байдуже. Ми вже не любили одне одного. Це просто бруд, гидота і пошук якихось заміщень кохання. Бо… зрештою людина не може жити без любові, — Катя трохи помовчала, а тоді продовжила: — Я не підбиваю тебе на розлучення. Але мушу сказати, що коли ти не щаслива, а знаєш як нею стати, то треба ризикнути. Незважаючи ні на що! Такими почуттями не розкидаються. Вони даються не кожному і не кожен здатен відчувати щось подібне.

— А як же Орися? — із глибоким сумом запитала Віола.

— Вона виросте, Віолко! А ти залишишся ні з чим. І потім її ж звинуватиш у своєму нещасті, яке прийняла заради неї. Ти спроекціонуєш усі свої комплекси і негаразди на неї. Вона теж не буде щасливою. Теж терпітиме. А ти будеш докоряти собі.

На обличчі Віоли відбилося усе сказане подругою. Її чоло зморщилося, вуста зімкнулися і очі опустили свій взір.

— Але Андріан…

— Та він буде тільки радий, повір мені. Його теж гнітить ваш шлюб. Певно, що не такої хотів собі дружини. Піддався на твою магічну енергетику. А йому потрібен спокій, покірність і мовчазність. Тільки не думай одразу, що він тебе відпустить просто так. Війна буде кровожерливою. Сплячий вулкан нарешті прокинеться і вибухне, обпікши тебе при цьому дуже боляче. Та Андріан належить до тих, хто швидко згасає, навіть, не усвідомивши чи потрібна була йому уся ота колотнеча. І тоді для тебе настане той щасливий ранок. Ти мені віриш?

— Страшно, Катрусю! — прошепотіла Віола. — Так, ніби я роблю крок у прірву.

— Страх сковує, паралізує твою волю. Невідомість лякає. Так, аякже. Хіба я колись казала тобі, що мені було легко? Не лячно, з драйвом?! Тільки недавно я прочитала у Карлейля, що "перемога над страхом робить людину людиною". А тобі ця перемога розкриє нові горизонти. Ти ж