Читати книгу - "Вирій загублених душ"

вигляді цінних паперів, решта перебувала на депозитному рахунку. За лічені дні після продажу свого бізнесу неаполітанцю вдалося придбати гарненьку віллу на півдні Сицилії, за сто кілометрів від Мальти. Цей триповерховий будинок він пригледів раніше, не без підказки тутешнього мера — симпатичного сорокарічного чоловіка, якого звали Розаріо. У містечку Джала половина чоловіків мали таке ім’я — певно, тому що немовлят хрестили в єдиній тутешній церкві, спорудженій на честь святого з таким ім’ям. Розаріо Руффо був одним із тих давніх знайомих синьйора Конті, які свого часу нерідко зупинялись у його готелі; такі знайомства згодом переростали в добрі приятельські стосунки. Завдяки цьому Сильвіо мав зо два десятки приятелів по всьому континенту, що дозволяло старому за лічені хвилини вирішувати найскладніші особисті й бізнесові питання.

Попереду синьйора Конті біг його пес, якого звали людським ім’ям, — Массімо. За відсутності повноцінного спілкування для Сильвіо це був непоганий варіант, так само, як і для розумного, життєрадісного лабрадора. Собака був кольору білого піску і мав жовтогарячі вуха. Через це Массімо майже неможливо було розгледіти на тлі сицилійських скель.

Сильвіо озирнувся і побачив далеко внизу в’їзд до міста. Щоб дістатися моря, потрібно було цілу годину спускатися широкою дорогою, яку прорізали у скелі прямо від цього в’їзду. Таку мандрівку здійснив сеньйор Конті вчора. А сьогодні чоловік непомітно для себе видерся на самісіньку вершину скелястого пасма, що обрамляє бухту. Тут, у прихистку декількох сосон, височіла старовинна дорична колона — єдина пам’ятка, що залишилася неушкодженою неподалік руїн акрополя. За кілька хвилин у цьому місці повинен був з’явитися Розаріо. Він люб’язно пообіцяв новоприбульцю особисто показати мальовничі околиці їхнього давнього міста. Віднедавна Руффо став членом Європейського парламенту, й у цього бідолахи одразу з’явилося безліч проблем. Парламентарій, головним чином, воював із місцевим криміналітетом, через що на нього два роки тому скоїли замах.

Нарешті крізь квиління чайок неаполітанець розчув чиїсь кроки.

— А ви здалеку виглядаєте як молодий, — замість привітання сказав синьйор Руффо і потиснув старому правицю. — Як влаштувалися на новому місці? Ви задоволені моєю протеже?

Приятель мав на увазі п’ятдесятирічну кокетку Чечилію, яку він порекомендував синьйору Конті як хатню робітницю. Пресвята Мадонно, куди їй було братися до покоївок, які були раніше у Сильвіо! Але чоловік волів про це промовчати, зважаючи на невисоку платню синьйори.

— Дякую, все гаразд, — відповів Конті. — А як ваші справи?

Розаріо струсонув головою і з прикрістю озирнувся, ніби за спиною побачив когось із не найліпших друзів.

— Ти ж знаєш, починаючи з осені, я працюватиму у Бельгії. Але… — мер стишив голос, — виконання службових обов’язків може коштувати мені життя. У Брюсселі, де проходить частина засідань парламенту, мене не мають наміру охороняти. А втім, відмовлятися від депутатського мандата я у жодному разі не буду.

Сильвіо вирішив перевірити, чи далеко забіг його лабрадор, і голосно гукнув його. Массімо залишив скелясту ущелину, нарешті зняв свою «шапку-невидимку» і став звичайним собакою. Його привітна мордочка гарячим диханням нагадувала про себе десь позаду, в ділянці стегон господаря. Побачивши свого чотирилапого друга, старий заспокоївся і повернувся до співрозмовника.

— А що це за чутки ходять про страту якогось Джордано?

— Це не чутки. Справді, був такий підприємець, — потім його ім’ям назвали антимафіозну асоціацію… У 1993 році Джордано убили. Чому? Тому, що місцеві мафіозі вибрали його своєю жертвою навмання. Мовляв, щоб інші боялися переходити їм дорогу.

— Кажуть, пару років тому ти звільнив із мерії співробітницю, яка була дружиною великого мафіозі…

Руффо трохи зніяковів і потер вказівним пальцем перенісся.

– Ішлося не просто про великого мафіозі, а про одного з керівників «Коза Ностри» на Сицилії. Його ім’я — третє у списку найбільш небезпечних злочинців країни. А потім на мене скоїли замах. Після того приставили охоронця тут, в Італії.

Приятель заслуговував на співчуття. Ці нахабні молодики завжди ховали своє обличчя і завдавали удару в спину.

Наблизившись до свого дому, старий почув голос сусідки — старої Паоли. Визираючи з вікна, жінка простягала перехожим фотографії чоловіка та дочки. Кілька років тому вони загинули під час землетрусу.

— Я щодня багато разів цілую їх! — вигукувала стара, роздираючи на собі довге сиве волосся. — Цілую через скло! Вони пішли геть — і час зупинився. Я кажу: «Мені нестерпно розповідати вам щоразу одне й те саме. Візьміть мене до себе».

Чоловік зітхнув і подумав: «Бідолашна божевільна Паола! Насправді вона говорить не такі вже й нереальні речі.» А втім, що йому до цієї старої? Вона постійно забувала, хто вона і скільки їй років, намагалася викинутися з вікна. На те в неї були свої причини. А його життя — це його життя. У нього, ще зовсім бадьорого і сповненого планів чоловіка, свій шлях. Жалюгідна, самотня старість — це не про Сильвіо Конті. Його найбільший скарб — чарівна Анна — буде з ним. Про це говорять зірки. Вона — близнюк, він — водолій. Настільки вдалого союзу вже не знайти. Ці два знаки зодіаку належать до повітря. Один — до першого його потоку, інший — до третього. У першому все крутиться, в іншому — застигло. Це як початок і кінець життя. Якщо близнюк і водолій зустрінуться, то вже ніколи не розлучаться. А тим паче, це відбувається під блакитним небом Італії, яка внесла в кохання чоловіка і жінки стільки природності, на відміну від манірної Франції.

Заходячи до свого подвір’я, Сильвіо вкотре помилувався червоною черепицею і легким обрисом недавно придбаного будинку. А проте цієї хвилини старий чомусь подумав, що життя людське — як пір’їнка. У який бік подме вітер, туди вона й полетить. Ніхто не знає, що з ним буде завтра. Ця вілла призначалася для втіх, для белла донни і двох веселих синьйорин. Чим ця оселя стане для нього насправді, знає один лише Бог.

У просторому холі з видом на море старий присів на канапу і замислився. Його погляд упав на мольберт. На полотні проступав ескіз витонченої жіночої голівки. Це був уже третій портрет Анни, над яким працював синьйор Конті. Спочатку він намалював її зовсім молодою жінкою, чиє обличчя в якийсь незбагненний спосіб зберігало ще дитячі риси. Проста служниця, яку вирізняв з-поміж інших хіба що проникливий, відкритий погляд, у робочому одязі присіла на хвилинку перепочити у холі готелю. Такою белла донна була в Італії. Другий портрет з’явився, коли Сильвіо і Анна переживали свої кращі часи в Парижі. Розкішна, напівроздягнена феміна виклично дивилась із затемненої ніші алькова. На портреті, розпочатому кілька днів