Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

– Ну, якщо ми з тобою домовилися, то я тоді поїду додому, – сказав Данило, побоюючись, що Петро неодмінно потягне його в шинок, і тоді це забере щонайменше два дні. – Ми з Яриною чекаємо тебе і Ярему в гості! Так що не баріться!

Петро усміхнувся, розуміючи, що закоханому Данилові набагато цікавіше в зимівнику, ніж тут, а коли той підвівся, то зажадав:

– Ти, синку, дивись мені, щоб на майбутній рік уже дитинка у вас була, а то мені так кортить онуків побавити, що аж шкура болить! Так що вже постарайся – зроби!

На таку відверту вимогу Данило густо почервонів, але нічого не відповів, тільки буркнув: «Будь здоровий, батьку!» – і швидко пішов геть.

Петро захихотів, помітивши його збентеження, а потім зітхнув – його накрив смуток. Згадалася йому Яринка ще маленькою, як вона спочатку боялася його, а потім полюбила всією душею, згадалося, як він грався з нею, а тепер заміж її видає. «Виросла моя хрещениця. Господи, пішли моїй донечці щастя, а мені, грішному, подовж віку, щоб хоч на онуків подивитися!» – подумав старий і важко зітхнув.

Після смерті Єгора Петро почувався зле – залишили сили, дошкуляла задишка, чомусь іноді боліло серце так, що він прокидався вночі. Він усіма силами намагався приховати своє нездужання, а особливо від хрещеників, не бажаючи засмучувати їх. Єдиний, кому Петро поскаржився, був Васько.

Минуло кілька днів після від’їзду Данила, як на Січ прибув джура Черевковського з листом від Люби, яка всі ці роки жила з вітчимом. Від джури Петро дізнався, що Станіслав серйозно захворів, тож дівчина просить і його, і близнюків терміново приїхати. «Боже мій, я ж усіх друзів поховав! Станіслав один у мене залишився, а я так і не помирився з ним. І дуже завинив, відібравши онуків. Але в мене зовсім немає сил, щоб доїхати до Березані!» – гірко подумав Петро і попросив приятеля розшукати похресника.

Коли з’явився Ярема і прочитав Петрові листа, то обидва дізналися, що після битви під Батогом Станіслав повернувся додому зовсім хворим і одразу зліг, чим довів Любу до паніки – дівчина боялася, що вітчим помре.

– Збирайся, Яремо, поїдеш додому з хлопцем свого діда, – наказав Петро. – До Ярини не заїжджай і нічого їй не говори – поки не треба її засмучувати сумною звісткою. Дасть Бог, Станіслав одужає!

– А хіба ти, хрещений, не поїдеш? – здивувався Ярема.

– Ні, я поки залишуся тут. Якщо, не дай Бог, Станіславу стане гірше, то як Ярина доїде до Березані одна? Тому поїдеш сам. Так, не супереч мені, Єреміє, і йди збирайся! – гримнув Петро на хлопця, бо той зібрався протестувати.

Ярема зітхнув і покірно пішов збиратися.

Всі люди більшою чи меншою мірою себелюбці, але в кожного себелюбство своєрідне. Після сватання Данила Петрові пристрасно схотілося побавити онуків, і якщо весілля похресниці зірветься, то ця мрія не скоро збудеться. А таке його зовсім не влаштовувало! І Петро чудово знав, як сильно його любить Ярема – через його неміч і до вмираючого діда не поїде. А це заважатиме його примиренню зі Станіславом. Тому Петро приніс самого себе в жертву своїм же бажанням.

Образа має більше влади над жінкою, ніж кохання, особливо якщо у цієї жінки благородне і горде серце.

Таємниця Аяза не на жарт розпалила Яринину цікавість, тому, коли повернувся Данило, вона почала розпитувати його про мурзу. Але Данило вирішив утаїти правду, попросивши більше не питати його про це, якщо вона не хоче з ним посваритися. «Дивно, чому вони обидва не хочуть розповідати!» – подумала Ярина, але швидко забула про це. Тим більше, що з’явилися більш приємні турботи – вони обрали місце для майбутньої хати. І Данило, підстьобуваний нетерплячкою, зайнявся будівництвом. Щоправда, себе роботою не обтяжував, а найняв помічників, якими командував, сидячи в затінку, задоволено спостерігаючи, як кипить справа в чужих руках.

Коли Воробенки дізналися про весілля, то невимовно зраділи, утім, як і інші мешканці зимівника – весілля було грандіозною подією у їхньому тихому житті. Єдина людина, у якої новина викликала злість, була Галя, котра мала свої плани на Данила.

Колись Галочка не звертала уваги на Данила, бо з самої юності пристрасно хотіла поїхати зі степів. Тому й пішла за старшого чоловіка, який повіз її на волость.

Та овдовівши, Галя залишилася без засобів до існування з двома малолітніми синами на руках. Тому вона й перебралася жити до батьків у ненависний Тихий Яр. Але її майбутнє було зовсім не безхмарним: батько був старий і якщо помре, то годувати її дітей буде нікому. Спочатку жінка підшукувала собі чоловіка зі знайомих батька, але жоден із них не палав бажанням зв’язати себе узами Гіменея. А дізнавшись, що Данило досі парубкує та ще й небідний, Галя вирішила, що він цілком підійде на роль годувальника для її синів. До того ж він був молодий і привабливий, і, ніж йти за якогось старого козла, то вже краще піти за молодого. Але, як на зло, Данило вирішив одружитися з іншою. І Галя вирішила за всяку ціну відбити Данила у Ярини.

З цією метою вона почала вчащати до Уляни ніби у якихось справах, але насправді щоб побачити Данила. Це не пройшло повз увагу Ярини – у ній прокинулися ревнощі. Дівчина досі вважала, що поступається Галі і розумом, і красою, та мучилася страхом, що милий це зрозуміє і віддасть перевагу цій жінці. Якби Ярина мала інших залицяльників, то зрозуміла б, що Данило щиро кохає її і навряд чи погляне на іншу.

Ці страхи ще більше посилювалися, бо куди б Ярина не пішла з Данилом, на шляху вічно траплялася Галя і нав’язливо заводила з ним розмову. Данило був із нею чемний, але стриманий. Проте ревнощі затьмарювали Ярині розум, і здавалося, що з кожною зустріччю Данило стає все ласкавішим до Галі. Але розповісти коханому або ще комусь про свої страхи горда дівчина не зважувалась і потайки мучилася.

Галочка, звичайно, помічала байдужість Данила, і це ще більше розпалювало її. Частенько безсонними ночами, лежачи поруч із синами, заповзятлива вдовиця обмірковувала свої подальші дії, але всі її виверти, так ретельно продумані вночі, удень зазнавали краху.

Одного разу Галі пощастило – їй удалося застати Данила самого. Жінка почала згадувати їхнє дитинство, щоб хоч чимось зачепити хлопця за