Читати книгу - "Право на пиво"

— У тому-то і вся суть, мій інопланетний друже, — сказав він. — Знайди лишень «Оболонь», і ти станеш улюбленцем фортуни, а від жінок не буде проходу. Вічна істина.

— Послухай, Вітьку, а ти не зміг би подарувати мені цю штуковину? — я вказав на перстень.

— Запросто. Якщо він тобі підійде за розміром.

Я натягнув перстень на свій палець і відразу вирішив випробувати його. Пролунав приємний «ч-чпок!». Кришка відскочила, а з надр пляшки викотилася піна. Я поспішив припасти до горлечка.

— Чудово! — прокоментував Вітько.

Ми віддавалися веселощам до самого вечора. Але нас, мабуть уже зачекалися у Штабі. Треба було повертатися.

Ми попрощалися з землянами. Ріліт попросив дати нам у дорогу ще по пляшці «Оболоні». Хлопці витлумачили це прохання по-своєму і ґрунтовно завалили наш зореліт цим напоєм.

— Пива ніколи не буває забагато! — заявив при цьому Вітько.

Залишаючи цю чудову планету, я відчував великий жаль.

Але в нашій кабіні було досить пива, щоб не сумувати у дорозі.

— Як ви посміли ослухатися? — голос Громонгана лунав, наче грім. — Кілька фірм уже виграло тендер на облаштування ДО-741, а ви отут повертаєтеся і заявляєте, що не виконали завдання! Смію вам зауважити, джентльмени, що ви порушили десяток директив…

Голова нервово ходив із кутка в куток. Раптом він зупинився і зміряв поглядом генерала Сот’о.

— І це, по-вашому, кращі з кращих? — з сарказмом запитав він.

— Авжеж, — кивнув генерал. — Вважаю, була вагома причина, коли ці хлопці не знищили землян.

— Я чекаю на пояснення, — Голова обернувся до нас. Його мацаки, прикрашені численними присосками, нервово посіпувалися. Громонган Раф був явно не в гуморі.

— Наші дії ґрунтувалися на директиві двісті дев’яносто дев’ять, — повідомив я. — При виявленні об’єктів, що становлять інтерес і цінність для Співдружності, негайно доправити такі до Штаб-квартири…

— Он воно як? І що ж ви знайшли?

Я мовчки дістав дві пляшки пива. За допомогою подарованого Вітьком персня я відкоркував їх і простягнув Голові Уряду та генералові. Ріліт те ж саме проробив ще з кількома пляшками для нас.

— Що це? — Громонган Раф обхопив мацаком пляшку і наблизив її до своїх очей.

— Пиво! Краще з усього того, що коли-небудь винайдено на ДО-741, — відповів я і зробив велетенський ковток.

Громонган Раф трохи збентежився, але, побачив з яким задоволенням ми з Рілітом смакуємо напій, теж приклався до пляшки.

За мить пляшка у щупальцях Голови спорожніла.

— Генерале, — звернувся Громонган Раф до нашого командира. — Наказую вам представити цих двох льотчиків до звання Героїв Міжгалактичної Співдружності.

— За які заслуги? — сторопів Сот’о.

— За зміцнення дружніх стосунків між Співдружністю і планетою ДО-741, — урочисто оголосив Голова. — Як там її називають тубільці?

— Земля, — підказав Ріліт.

— От-от, — кивнув Громонган Раф. — А ви маєте щось проти?

— Звичайно, ні, — знизав плечима командир. — Тільки…

— Що?

— Я хотів поцікавитися у хлопців. Чи не знайдеться у вас іще пляшки?

Так пиво «Оболонь» врятувало свою планету від знищення.

Ми з Рілітом стали героями, наші портрети висіли всюди. Ніколи не думав, що слава і визнання можуть бути такими обтяжливими… Я більше звик до скромного життя.

Між Співдружністю і Землею встановилися дружні стосунки, і я часто гостював у своїх друзів. Потім Ріліт запросив усю нашу чесну компанію до себе на віллу, і ми провели незабутній тиждень, насолоджуючись спілкуванням і пивом, звичайно.

А у збірці Директив, яких однаково дотримуються на двохстах планетах, з’явилося доповнення.

Нова Директива вказувала: «Кожна планета, що виробляє пиво, має право на не залежність!»

«Та як жив під Києвом богатир Добриня Микитович. Та по всьому Києву слава про нього йшла: і привітний, і спритний, і у миру пригожий, і у бою завзятий. Дужий, всемогутній богатир Добриня, а характеру спокійного і лагідного — нікого даремно не скривдить.

У день спекотний, літній та сонячний захотілося Добрині викупатися в Пучай-річці. А про ріку ту слава недобра йде, погана: з першого струмка вогонь січе, з другого струмка іскри сиплються, з третього струмка дим стовпом валує.

Зняв богатир одяг дорожній, зброю на березі склав, у ріку кинувся. Пливе Добриня Пучай-річкою, дивується: «Даремно люди наговорюють. Не люта Пучай-річка. Тиха, немов калюжа дощова». Не встиг Добриня сказати — насупилося небо, хмар нема, але грім гримить та вогонь блискає. Що за дивина?

Підняв голову Добриня і бачить, що летить до нього Змій Горинич, страшний змій з трьома головами. Із ніздрів полум’я б’є, з вух дим димить, мідні пазурі на лапах блищать..»

— Ну, діду, й майстер ти казки розповідати! — у курилці дружно засміялися.

— Це не казка — билина, — чемно виправив дідусь, обличчя якого — добрі короткозорі очі,