Читати книгу - "Право на пиво"

Люди стояли мовчки і дружно прикладалися до пляшок.

— Він уміє розмовляти! — константував один із Ноmо. Він підійшов до білої шафи і витяг із неї нову пляшку. Я встиг помітити, що усередині цієї шафи, яка слугувала чимось на зразок охолоджувача, було ще близько десятка подібних пляшок.

— Я запитую вас, — гарчав Ріліт. — Чому ви ніяк не відреагували на рішення Вищої Палати щодо приєднання вашої планети до Співдружності?

— Тобто, це треба відзначити? — запитанням на запитання відповіла кошлата людина. — Це ми зараз! Вітько, пива!

— Як ви не розумієте! — Ріліт схоже перетворився на дипломата. — Вам залишилося жити всього дві-три години!

— Ну, слава Богу! — радісно зітхнула коротко обстрижена людина, яку товариш назвав Вітьком. — Іспиту з економіки, схоже, вдасться уникнути!

— Це теж варто відзначити! — стояв на своєму кошлатий. — До того ж у нас гості! Не годиться. Як же без пива, га?

За хвилину Вітько витяг цілий пакунок пластикових пляшок.

— Що це? — поцікавився я.

— Пиво! — із захватом відповів Вітько. — Найкраще із того, що було винайдено на цій планеті!

Кошлатий тим часом витяг кілька металевих банок жовтого кольору. На них красувалося те ж зображення, що і на пластикових пляшках, а також надпис «Оболонь».

— А що таке «Оболонь»? — запитав я.

— Пиво!

— А що таке пиво? — я не зрозумів.

— Я ж кажу: найкраще, що було винайдено на цій планеті!

— У чому різниця? — гаркнув Ріліт.

— «Оболонь» — це назва пива, а пиво — це… найкраще, що… — замнувся Вітько.

— Ти не гарчи, — прикрикнула на Ріліта жінка. — Це одне й те ж саме!

— Не кричи на інопланетян! — заступився кошлатий. — Тим більше, що «Оболонь» — не просто пиво, а пи-и-иво.

Усі чомусь почали сміятись.

Шок від зустрічі з представниками іншої галактики минув швидко, і зараз люди намагалися всіляко задобрити нас. Звичайно, перспектива знищення власної планети порадує не кожного.

— Тримай, гуманоїде! — молода жінка простягла мені відкорковану пляшку пива.

Я прийняв пляшку і відразу відчув прохолоду та неясне бажання випити цей екзотичний напій.

— Я гадаю, варто було б познайомитися, — запропонував Вітько. — Не кожного дня до нашого гурту навідуються хлопці з інших світів!

Ми відрекомендувалися. Люди — теж. Їхні імена виявилися короткими і простими: Вітько, Стає, Данило, Ольга, Макс та Лариса. Усі вони були студентами, а дев’ятиповерховий будинок, на дах якого ми посадили «Лиходія», виявився гуртожитком. Мені відразу згадалися роки, проведені у студентському містечку Вапранс. Це був гарний час, дні вічної молодості…

— Увага! — Лариса підняла руку, закликаючи до тиші. — Високий гість з Міжгалактичної Співдружності, командир корабля «Лиходій» Фсан стає першим інопланетянином, який куштує пиво «Оболонь»!

Люди дружно заплескали у долоні.

— Цю історичну подію треба увічнити! — Стає приніс якусь чорну скриньку. — Скажіть «сир», містере гуманоїде.

Мене оточили інші студенти. Щось клацнуло.

— Фотографію ми вам надішлемо електронною поштою. Тільки емейл не забудьте залишити, — сказав Стає, а його товариші захихотіли. Здається, це був жарт.

— Ну, за зустріч! — Олег підніс свою пляшку до моєї. Пролунав приглушений дзенькіт.

— Фсан! — до мене підійшов Ріліт. — Згадай двісті сімдесят дев’яту директиву! На недосліджених планетах заборонено вживати місцеві продукти…

— А як же директива номер двісті дев’яносто? Виявляти повагу до побуту, культури і кухні інопланетних рас?

Сказавши це, я підніс пляшку до рота.

Багато громадян Співдружності перейшли на харчування продукцією генної інженерії. Ріліт і я у цьому відношенні залишалися старомодними.

Але пиво перевернуло всі мої уявлення, пов’язані з досягненням цивілізації цього провінційного світу.

— Пива ягуару! — кричав Вітько.

— Я — леопард! — роздратовано гарикнув Ріліт, однак від пива не відмовився.

Ми випили за знайомство. Потім за дружбу між галактиками. Потім за успіх на іспиті з економіки. Наступний тост був за жінок. Після цього ми взялися до нової упаковки і відсвяткували перемогу київського «Динамо». Я уяви не мав, що воно таке, але не міг не розділити радість своїх нових друзів.

Ріліт охоче розповідав про планети, на яких ми встигли побувати за службовим обов’язком, як завжди, не шкодуючи фантазії. Я спорожняв одну пляшку за другою і запрошував Вітька погостювати кілька тижнів у мене. Вітько був би радий, але якийсь злопам’ятний професор Морощук не любив студентів, які пропускають лекції.

Дяка Богові, пива було вдосталь! Щойно його запаси добігали кінця, як меткі земляни кидали жереб, і хтось із них залишав кімнату. Невдовзі повертався навантаженим пивом.

Мені дуже подобалися ці хлопці! Якщо всі жителі Землі схожі на них, у цієї планети прекрасне майбутнє! Особливо мені сподобався Вітько. Це був справжній шанувальник пива зі стажем. Я не приховував захвату, спостерігаючи, як хоробро він відкорковує пляшки своїм перснем. Це було щось!

— Найважливіше в нашому світі — це жінки й удача, — поділився він із мною своєю філософією.

— А як же пиво? — здивувався я.

Вітько посміхнувся і зробив величезний