Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Матусин оберіг 📚 - Українською

Читати книгу - "Матусин оберіг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Матусин оберіг" автора Світлана Талан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 72
Перейти на сторінку:
час іти звідси.

– Ніно, дякую за гостинність! – сказала вона. – Ще раз вітаю тебе зі святом та піду вже додому.

– Чому? – в один голос запитали Костя та Ніна.

– Мені завтра зрання потрібно повернутися в Луганськ, – сказала Олеся.

Вона не зрозуміла, чому в неї раптом запаморочилося в голові, зашуміло. Олеся підвелася й одразу була вимушена присісти на стілець.

– Що з тобою? Тобі зле? – схвильовано запитала Ніна. Олеся зробила кілька глибоких вдихів – полегшало.

– Здається, минулося, – невпевнено промовила вона. Дівчина подумала, що то все від неприємного запаху в кімнаті та від смороду самогону.

– Ви тут продовжуйте, а я вже піду, – сказала Олеся. Вона хотіла підвестися, але Костя вчепився їй у руку.

– Ні, ні! Ми тебе нікуди не відпустимо! Так, Ніно?

– Пусти! – Олеся смикнула руку.

– Гаразд! Підеш додому, але після того, як з нами вип’єш! – сказав Костя, подаючи їй склянку з напівпрозорою рідиною.

– Ти ж знаєш, що я не п’ю.

– А за здоров’я подруги? Ні, так не вийде! Хочеш показати, що вона ніхто, а ти – цяця? – патякав п’яний Костя.

– Отож! Ніякої поваги до подруги! – плаксивим голосом промовила Ніна.

– Чула? Доведеться випити, щоб показати, що ти – така, як ми всі! – наполягав хлопець. – Випий до дна і йди!

Вони удвох обступили Олесю. Дівчину нудило від оточуючих запахів, вона хотіла вирватися, але Костя й Ніна її силою тримали.

– Та йдіть ви знаєте куди?! – психанула Олеся. – Давайте вже цю кляту чарку!

– О! Це по-нашому! – весело сказав Костя.

Дівчина, поморщившись і намагаючись не дихати, пригубила, але Костя міцно притиснув до її рота чарку, й Олеся, ледь не задихнувшись, вимушена була все проковтнути. Її аж пересмикнуло від гидування. Вона схопила пляшку з соком і допила його до кінця.

– А тепер закуси! – Костя підсунув їй тарілку зі смаженою картоплею.

Олеся побачила бруд на обідку й відсунула її від себе. Дівчину нудило, навколо все хиталося, втрачало чіткі образи, розпливалось, як у густому тумані.

– Мені… тре…ба відпочити, – промовила, ледь ворушачи язиком.

– Я тобі допоможу! – кинулася до неї Ніна.

Костя відштовхнув її вбік, узяв Олесю під руку.

– Я сам! Піди полежи! – сказав він.

Олеся не розуміла, що з нею відбувається. Хотілося спати. Очі самі заплющувалися. Вона намагалася сказати, що піде додому, але язик її не слухався – він ніби задерев’янів у роті. Коли відчула, що лежить на ліжку, – заплющила очі. У голові коїлося щось незрозуміле.

Олеся знову розплющила очі. Повіки важкі, образи розпливалися перед зором, коли ніби в тумані побачила обличчя Кості.

– Олесю, люба, – долинув до її затуманеної свідомості голос чоловіка.

Вона хотіла сказати, щоб той ішов геть, та лише промугикала щось незрозуміле. Олеся погано усвідомлювала, що відбувається, але зрозуміла, що Костя стягує з неї одяг. Слабкими руками вона відштовхувала його від себе, але сили її покидали. Він важко дихав, коли опинився над дівчиною. Олеся відчула, як чоловік навалився на неї всією своєю вагою, і ледь не задихнулася.

– Ні, – змогла видавити із себе, коли він увійшов у неї, боляче і грубо.

Олеся штовхала Костю від себе, але він цілував її в шию, обличчя, губи, і вона не могла відбитися від ґвалтівника – сили її покинули. Вона відчула, що провалюється в пітьму – і все навколо зникло…

Олеся розплющила очі й одразу ж зажмурилася від яскравого світла. Голова гула, у вухах дзвеніло. Вона згадала вчорашній вечір, торкнулася руками свого оголеного тіла. Дівчина різко підскочила з ліжка й ледь не знепритомніла. Дала собі відпочинок, почекала, поки навколо неї перестане все кружляти, встала й пошукала очима одяг. Він був розкиданий по всій кімнаті. Олеся швидко вдяглася, вийшла в іншу кімнату. На столі – порожні пляшки, стопки, недоїдки на тарілках і стійкий запах спиртного. Її одразу знудило й вирвало на підлогу.

– Ніно! – покликала вона хрипким голосом.

Ніхто не обізвався. Олеся вийшла з хати, де все смерділо самогоном, сечею і брудом, вдихнула свіже повітря.

– Ніно, ти де? – погукала ще раз.

Подруги ніде не було видно. Ще раз прокрутивши в пам’яті все, що з нею відбулося ввечері, Олеся впала у відчай. Вона не знала, що робити, але якби зараз на очі потрапили Ніна або Костя, ладна була б їх убити. Дівчина повільно почалапала додому. На очі наверталися непрохані сльози, і вона їх утирала долонями.

Удома була Раїса Іванівна.

– Прийшла? – глипнула на неї жінка. – Можна було б щось допомогти, так гуляла цілу ніч. Я ось прала сама.

Жінка поставила на землю таз із випраною білизною, заходилася її розвішувати на мотузці.

– Де Костя? – запитала Олеся.

– На роботі. Де ж йому ще бути? Мій син якщо й гуляє, то на роботу йде вчасно.

Олеся мовчки пішла до хати. Вона взяла великий банний рушник, нижню білизну та сарафан, пішла за будинок до літнього душу. Вода в металевому баку ще не нагрілася як слід на сонці, але Олеся цього не помічала. Вона милила тіло гелем, терла до болю мочалкою, беззвучно плакала, і вода змивала з неї бруд учорашнього вечора і сльози заразом. Олеся схаменулася, коли у великому баку скінчилася вода. Вона довго й ретельно витирала тіло, потім вдягла чистий одяг, повісила на гачок рушник і пішла до хати збиратися. За кілька хвилин вона вже мчала на автобус.

Розділ 26

Карина повернулася додому й не впізнала Олесю. Подруга лежала на ліжку, закутавшись у ковдру, заплакана, з відреченим поглядом. На питання Карини, що сталося, Олеся нічого не відповіла, лише великі горошини сліз тихо скотилися на подушку. Напоївши подругу чаєм з м’ятою та медом, Карина змогла з нею поговорити й усе дізнатися.

– Тварюка! – обурилася дівчина. – Ні, дві тварюки! Нелюди! Як вони могли?! Ти мусиш звернутися до міліції! Було зґвалтування, і того негідника повинні покарати! Я зараз же телефоную!

– Не треба, – тихо промовила Олеся. – Мені соромно.

– Тобі соромно? А йому ні?! Де його номер? – Карина схопила Олесин мобільник, почала гортати списки абонентів. – Я сама з ним зараз поговорю!

– Що ти йому скажеш? Насваришся пальцем? – Олеся гірко всміхнулась. – Це кінець.

– Чому кінець? Це йому кінець!

– Як мені жити далі?

– Зараз я спитаю в цього негідника, як тобі жити!

Карина була налаштована рішуче. Вона знайшла в списку номер телефону Кості, набрала його.

1 ... 32 33 34 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матусин оберіг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матусин оберіг"