Читати книгу - "Вдова узурпатора"

— І навіщо ж ви, високосте, звернули, якщо ваша дорога веде прямо?

— Моя дорога веде туди, куди я по ній їду! — розсердився принц. — Якби я не втопив свого меча, коли витягував вас із болота, принцесо, усе було б набагато простіше!

— А вас ніхто не просив витягати з болота сторонніх принцес! Яка вам до них справа?!

— Ніякої! Але якщо я це зробив, виходить, так треба було! Бажання королівського сина — закон!

— Для кого? — єхидно довідалася я.

— Для всіх! — відрізав Номат.

— Так і сидіть тепер за ґратами, раз така ваша воля, але я тут до чого?! Яке право ви маєте сидіти в клітці, якщо за лицарськими законами треба було спочатку звільнити мене?!

Несподіваний поворот трохи здивував Номата, він навіть про дракона забув.

— Так ви вважаєте, що я просто здався?

— Звичайно. Набагато зручніше дражнити мирного дракона-вегетаріанця, ніж ковтати пил на турнірі або наодинці боротися з розбійницькою зграєю!

— Так ви вважаєте мене боягузом?! — Номат скажено рвонув ґрати, але товсті прути навіть не здригнулися (зате Птер про всяк випадок позадкував). — Це — образа!

Сидячи за четвертим рядом ґрат, можна дражнити навіть такого гарячого принца, як Номат.

— А ви заслуговуєте на щось інше?

Я думала, він рознесе підземелля по камінчику.

— Були б ви чоловіком!..

— Якби я й насправді була чоловіком, я просто відшмагала б вас рукавичкою по ваших рожевих щічках! Боротися з боягузом справжнього лицаря не гідно!

Клянуся, той прут, що він смикнув цього разу, прогнувся на добрих чотири сантиметри! Нещасний дракон зовсім занепав духом у своєму далекому куті.

— Звичайно, — гірко сказав Номат, — я переможений, і тому для вас — ніхто! Переможений на образу відповідає лише поклоном. Ти, зелена змія, чи не хочеш закусити? Чи ти теж гидуєш людиною в бруді?

Такого повороту я не чекала. Що таке один прут у порівнянні з двома ще цілими ґратами?

Оскільки Птер вечеряти не поспішав, принц поринув у похмурі роздуми, а з-за порожньої бочки вибрався трохи припалений, але вже осмілілий стражник. Замість того, щоб тишком-нишком забратися, він здумав подражнити Птера:

— Агов, драконе! Ну ж бо, вкуси його!

— Гар-р! — відповів дракон. Стражник упустив ратище списа, яке спалахнуло просто в руках, і кинувся бігти.

Не знаю, скільки пройшло часу, але смолоскипи догоріли, а в темряві миші почали нахабніти. Взагалі, цих сірих краще спостерігати по телевізору, а коли раптово по руці мчить щось чіпке, тепле й шерстисте — вибачте. Тут треба мати не мої нерви!

Розбуджений моїм криком, Птер з переляку дихнув вогнем, і підземелля трохи освітилося. У цьому короткому спалаху світла майнула фігура Номата.

— Що трапилося?

— Миша-миші-м-миші!

У темряві, що впала знову, стало ще страшніше.

— Ви хіба боїтеся мишей? — поцікавився Номат.

— Зовсім не боюся!

— Дуже дивно, — з якоюсь незрозумілою інтонацією помітив принц.

— Нічого дивного! Що це там шарудить із вашої сторони?!

— Навіть не уявляю!

— Я вирішив прибрати солому, — почувся з темряви голос Птера. — Просто диво, що вона дотепер не спалахнула!

Мене розбирала злість на себе, на барона, на принца й навіть на Птера.

— Так і скажи, що закушуєш!

Стало зовсім тихо, якщо не зважати на шерех соломи.

— Ваша високосте, а вам їжу приносили? — зненацька запитав Номат.

— Барон — прихильник лікувального голодування.

— Але з принцесами так не поводяться!

Мені здалося, що поруч пискнула миша:

— Ай! Що ж ви не скажете про це баронові?

Принц сказав щось, що ніяк не личить особам королівської крові. Втім, він одразу вибачився. Я вирішила змінити тему бесіди:

— Де ж ваша свита?

— Де ж їй бути: біля якого-небудь стола! — зітхнув Номат. — Ці ледарі обстежили всі трактири в окрузі!

— І ви їх терпите?

— А ви — своїх? Де ж ваша свита, принцесо?

Найбільш підходяще місце для пояснень! «Ах, ваша високосте, це ми з Ягусею все підстроїли, щоб ви до турніру не добралися, а фея Інея з носом залишилася б!» А раптом він без Флорестини жити не може?! А турнір же на її честь! Яка негарна історія!

— Бачите, ваша високосте… Дивіться, хтось іде! Та це барон!

У супроводі двох факельників дійсно з’явився сам барон Квакш. Барон мав досить пригнічений вигляд:

— Ваша високосте!..

— Ну! — похмуро сказав королівський син. — Я чекаю продовження!

— Відбулася жахлива помилка! Винні будуть суворо покарані: я накажу всіх стратити. Але, ваша високосте, життя ваше було поза небезпекою: дракон — вегетаріанець!

— Це я помітив. Далі.