Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хранитель забутих речей 📚 - Українською

Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

308
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хранитель забутих речей" автора Рут Хоган. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 92
Перейти на сторінку:
до себе. — Геніально.

У цю мить геній власною персоною завітав на кухню, очікуючи ланч. Лора досі міркувала про слова Фредді. Садівник використовує мистецтво Джексона Поллока як мовну метафору — дещо несподівано, ще один вияв його загадкової особистості. Лорі закортіло дізнатися більше.

— До речі, — сказав Фредді Лорі, — про фільм. Це «Чотири весілля і похорон».

Саншайн усміхнулася й сіла біля своїх нових друзів.

Попоївши, вони всі попрямували до кабінету. Саншайн не могла дочекатися, коли покаже Фредді музей загублених речей Ентоні, а Лора сподівалася: може, в нього виникне якась слушна ідея, як повернути їх власникам. Кожного разу, заходячи в кабінет, Лора відчувала, що кімната переповнена, немов ось-ось лусне від речей та історій. А вона, така маленька, зникне, потоне в цьому океані. Здавалося, полиці стогнуть, загрожуючи обвалом, а шухляди риплять, немов зараз вибухнуть. Лора боялася, що її поховає лавина загубленого майна. Для Саншайн це була скарбниця. Вона пестила, стискала й обіймала речі, тихенько розмовляючи сама з собою чи, можливо, з самими речами, читала таблички. Очевидно, дівчині подобалося в кабінеті. Фредді справді здивувався.

— Хто б міг подумати? — присвиснув він, роззираючись навколо. — Так от чому він завжди брав із собою сумку.

Кволе жовтневе сонце заледве пробивалося крізь плетиво квітів та листя на мереживних панелях, і кімната мінилася тінями. Фредді трохи відсунув мереживо, і метеоритний дощ сяйливих часточок пилу пролетів кімнатою.

— Проллємо трохи світла на ці речі, чи як?

Саншайн показала йому все навколо, немов екскурсовод, що з гордістю демонструє мистецьку колекцію. Вона тицяла йому гудзики, обручки, рукавички, іграшкових ведмедиків, скляне око, частини коштовних прикрас, елементи пазлів, ключі, монети, пластикові іграшки, пінцети, чотири набори зубних протезів і відірвану голову ляльки. І це вміст лише однієї шухляди. Чашка і блюдце кремового кольору, розмальовані фіалками, досі стояли на столі. Саншайн узяла їх і передала Фредді.

— Гарні, чи не так? Леді не хоче, щоб їх повертали, тож Лора залишить їх для чаювання.

Лора вже хотіла була заперечити, але подивившись на обличчя Саншайн, що виражало абсолютну певність, замовкла.

— Тож це буде твоє.

Коли Лора забирала чашку і блюдце у Фредді, його пальці торкнулись її руки, він утримав її погляд на мить перед тим, як відвернутися й сісти в крісло Ентоні.

— І ви намагатиметеся повернути все це власникам? — спитав він, обвівши руками кімнату.

Урівноважений тон відкидав будь-які підозри — Фредді зовсім не вважає це завдання неможливим.

— Ентоні бажав саме цього, — відповіла Лора.

Саншайн зацікавила річ, що випала з шухляди, в якій вона зараз порпалася. Дівчина підібрала її з підлоги і знову пожбурила назад, зойкнувши від болю.

Жіноча рукавичка з темно-синьої шкіри, на праву руку. Знайдена на узбіччі сходів на Кау-бридж, 23 грудня

Усе так жахливо. Надто холодно для снігу. Роуз подивилася в чорне небо з плетивом зірок і гострим серпом місяця. Вона йшла лише двадцять хвилин, але її ноги задубіли, а пальці замерзли. Надто сумно, щоб плакати. Вона майже прийшла. На щастя, вона не зустріла жодної машини, ніхто не відрадить, ніхто не врятує. Запізно думати. Тут і зараз. Оце підходяще місце. Через міст, а потім просто на невисоку, порослу травою греблю. Роуз зняла одну рукавичку і дістала з кишені фотографію. Поцілувала обличчя маленької дівчинки, яка усміхалася їй на зображенні. Надто темно, щоб побачити це, але вона знала — дівчинка там. «Мама любить тебе». Унизу, на трав'янистому схилі, її рука без рукавички схопилася за колючу мерзлу траву. Під ногами шурхотів сланець. «Мама любить тебе», — прошепотіла вона знову, коли віддалені вогні розітнули темряву, а рейки задрижали. Надто важко жити.

— Надто важко жити. Леді померла, — Саншайн трусилася всім тілом, намагаючись пояснити.

Фредді притягнув її і міцно обійняв:

— Думаю, тобі треба випити чаю.

Він заварив чай під суворим наглядом Саншайн. Дві чашки чаю і печиво «Джеммі Доджер», Саншайн спробувала розповісти їм трохи більше.

— Ця жінка любила свою маленьку дівчинку, але чомусь їй завжди було сумно, — найкращі слова, на які вона спромоглася.

Лора почувалася якось незатишно:

— Саншайн, може, краще тобі більше не ходити до кабінету?

— Чому?

Лора вагалася. Якась частина її не хотіла, щоб Саншайн брала в цьому участь. Жінка розуміла, що це егоїстично, але їй треба знайти спосіб, щоб Ентоні й, можливо, її батьки пишалися нею. Посмертно, звісна річ. І зробити це самостійно. Шанс зробити щось гідне в своєму нікчемному житті, Лора не хотіла, щоб хтось їй у цьому перешкоджав:

— Раптом якась інша дещиця тебе засмутить.

Саншайн рішуче похитала головою:

— Уже все гаразд.

Лору це не переконало, але Саншайн запитала:

— Якщо ніколи не сумувати, то й щастя не пізнаєш? — і

1 ... 32 33 34 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранитель забутих речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хранитель забутих речей"