Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кожен день – інший. Щоденник 📚 - Українською

Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"

277
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кожен день – інший. Щоденник" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 47
Перейти на сторінку:
перше, що виринає в пам’яті, коли згадую Грузію. Я першою прокидалась у Тбілісі, раніше, ніж саме місто.

1.07.2012


* * *

Вперше за стільки років душа відкрилася до сонця, що сходить. Лише спів птахів, роса по коліна, туман під лісом і синюваті гори. Світ, який не змінюється, в якому я назавжди залишилася дитиною. Він мене приймає, захищає і відпускає. Мій вічний притулок, у ньому немає і ніколи не буде людей.

5.07.2012


Добромиль

Добромиль — три тисячі населення, промисловість зруйнована вщент, молодь — одні наркомани. Здається, лише цього разу, подивившись згори з ратуші на місто, де моє серце, я зрозуміла, що його очікує. Добромиль на це не заслуговує. Коли я розповідала про Слугу з Добромиля, небо прорвалось і линув короткий дощ, і я відчула присутність цієї істоти.

Кеніґсберг уже був зруйнований, і Кант давно спочивав під стіною собору. У цьому спекотному отупінні надто багато смерті. Напевно, жити тут важко, в понурому мовчанні й сезонних ритуалах механічного життя. Воно й відновиться, як відновлюється природа після стихійних катаклізмів: повільно й негармонійно, саме по собі, всупереч бажанню, бо так треба. Місто, яке занепадає, ніколи не може гідно померти.

9.07.2012


Лише влітку

Лише влітку бувають такі дні: сумирні й погідні, коли всі забувають про тебе й нікому від тебе нічого не потрібно. Такі щедрі, що викликають бажання ділитися з кимось, зробити щось для когось. І такі короткі й швидкоплинні. Вночі падав дощ, коли ж він був востаннє? Стало прохолодніше. Вранці я чую голос нашої двірнички, яка голосно розповідає про себе світу, бо вікна прочинені тепер весь час. Вона трохи ксенофобка, з села, чи не з Романіва, у неї день народження 21 липня. Ввечері активізуються підлітки, кричать. Хтось у сутінках запустив феєрверк. Усе як у «Вині з кульбаб». Навіть вино у мене є: дві пляшки кульбабового вина.

11.07.2012


Григір Тютюнник

Певно, то лише в Україні буває, що совісна й чутлива людина не може жити, ні в селі, ні в місті, хоча саме так і живе, хитаючись, як маятник. Згадала незакінчену повість Григора Тютюнника «День мій суботній», наче вступила в теплу річкову воду. Не дивуюсь, що він її не закінчив, бо це не закінчується ніколи в совісної й чутливої людини. Це не можна передати словами. Коли доходиш до розуміння того, що слова безсилі, не хочеться жити взагалі.

14.07.2012


Сон за склом

Дивитись на світ наче з вікна автобуса і знати, що ти не маєш уже до нього стосунку, і відчувати радість від того проминання. Немає значення, де ти — серед людей чи сама. Все одно тебе закриває невидимий щит, і так було завжди, тільки ти про це не знала.

Власне через це світ намагається тебе позбутися: сипле піском в твоє скло, пробує злякати, звабити вже не грошима чи успіхом, а цікавим заняттям.

Мені завжди подобалося просто йти, не думаючи, куди й навіщо. Ось так я побувала в місці свого давнього сну: за полем і лісом покинуті будинки, навіть обриси ті самі. На заході, де влітку сідає сонце. Мене довго непокоїв той сон, у якому нічого не відбувалось. І тепер — так само. Тільки пласт чорної глини, нашпигованої скалками слюди, і кущик материнки край дороги. Материнка не росте в наших краях, і глини такої я не бачила. Це може бути знаком того, що й інші сни стануть, можливо, колись реальністю.

22.07.2012


Марина Мнішек

Вже все сказано про Марину Мнішек, усе, що можна. Шукаю той кут, з якого ніхто не дивився. Ось вона в Тушино просить батька, щоб той надіслав їй чорного оксамиту. Кожної хвилини може вмерти, а однак думає про такі речі. Акторка чи просто дитина, яка все ще думає, що в неї є ангел-охоронець. Або той випадок, коли вона, вже одружена, відмовляється їхати до чоловіка, почувши, що той веде легковажний спосіб життя. Старша сестра вдало вийшла заміж, вона хоче її перевершити. От і перевершила, тішиться, що стане царицею московською. Мабуть, лише жінка може її зрозуміти, але про Марину пишуть чоловіки.

Ким би вона була зараз? Ходила б у гості, в нічні клуби, плакала б за зіпсованим манікюром. Вона залишалась би такою жадібною до життя завжди. Я знаю чимало таких жінок.

1 ... 32 33 34 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожен день – інший. Щоденник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кожен день – інший. Щоденник"