Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Привид у Домі Гукала 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид у Домі Гукала"

187
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Привид у Домі Гукала" автора Олександр Шевченко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 37
Перейти на сторінку:
ще кілька нестерпно довгих секунд і також пішла до сьомого вагону. Глава 11

За відсутності Діанки події в четвертому купе сьомого вагону поїзду номер сорок п’ять, відомого під кодовою назвою «Південний експрес», розвивалися блискавично. Втім, спочатку вони як слід розвинулися в третьому купе, куди, немов з рогатки випущений, влетів «лісовик». І загорлав на весь вагон:

— Його там немає! Зник!

А далі дітлахи почули звук, який буває від падіння тіла. Звісно, самі вони цього не бачили, однак припустили, що «велетень», роздратований цією новиною, від душі вмазав напарнику, і той не встояв на ногах. Подальші репліки «лісовика», в супроводі виразного хлюпання носом, свідчили на користь цієї версії:

— За що, Андрюхо?

— Тю, — презирливо відкопилив губу Миколка, безпомилково зачувши сльозливі нотки в цьому питанні, — слимак! Ну й злодії пішли! Ніжні, як із дитсадка… Аж нецікаво.

— Ось увірветься він сюди — і б’юся об заклад, що вже не буде таким ніжним, — завважив Данилко. Миколка фиркнув.

— А хто йому дасть сюди увірватися? Ми вже зачинилися.

— Та тебе вбити мало! — кип’ятився тим часом за стінкою невидимий Андрюха. — Ти й миску з вівсянкою не вбережеш!

— Я знайду його, обіцяю! — заприсягнувся «лісовик», і щось у його голосі змусило здригнутися оптиміста Миколку. — Він десь тут. У вагоні чи в потязі!

— Ти впевнений? Чому?

— Клітки теж немає! Сперли!

— Отже, так, — підсумував «велетень». — Роби, що хочеш, лазь, де хочеш, хоч по купе, а хоч під вагонами, але якщо за півгодини його тут не буде, я сам з тебе папугу зроблю, зрозуміло? Руки так викручу, що літати зможеш, і кольором теж станеш синій-синій… Як іній на дротах! Чого вирячився? Кругом і бігом марш!

— А ти? — образився «лісовик».

— А що — я? Я тут головний, — лагідно відповів Андрюха, та від цієї вдаваної лагідності морозом за комір сипонуло вже й Данилкові, і навіть незворушному Семкові. — А в разі невдачі я скерую тебе в небуття, погань. Давай, ворушися! І до сусідів наших не забудь зайти!

— Це ще навіщо? — не втямив «лісовик», котрий, судячи з поведінки, кмітливістю не відрізнявся.

— На чай! — гаркнув «велетень», не переймаючись тим, що сусіди, про яких він казав, мали напевно почути ці його репліки. — Вони шуміли весь вечір. І хтось у них так дивно розмовляє… не чув? Ну, ти глухий, мов корч, чого ще чекати? Та все ж до них зазирни в першу чергу.

І за мить у двері їхнього купе вже стукали зі словами «Відчиніть!». Треба було озиватися — порожні приміщення не мають звички самі замикатися зсередини.

— Хто там? — удаючи заспаного, спитав Семко і навіть позіхнув — для більшої переконливості. Крадій розгублено замовк, але відразу ж здогадався:

— Чаю не бажаєте?

— Дякую, ми вже пили, — вираз Семкового обличчя красномовно свідчив, що нічого безглуздішого він іще ніколи не чув. — Просимо не турбувати! Добраніч.

Звісно, це прохання лишилося невдоволеним — «лісовик» знову затарабанив у двері.

— Кави теж не треба! — додав Семко.

— Відчиняй, шмаркачу, бо я тобі язик на вуха понакручую, — захрипів неборака-шахрай, оцінивши свої шанси потрапити до купе законним шляхом як нульові. — Я тобі шию скручу! Серце вийму!

— Ха! Бачили вже таких! — зухвало вигукнув Данилко. — А вони зараз бачать небо в клітинку! Дайте нам спокій, бо пошкодуєте!

— Пусти, я огляну купе, — вкрадливо попросив злодій, зметикувавши, що сила тут може й не зарадити, а зайвий галас навряд чи піде на користь. — Якщо там немає па… того, що я шукаю — тоді я піду. Чесне слово.

— Тут нічого немає, — запевнив Миколка, навіщось притискаючи до себе Кабачка — Флінт ще раніше притиснувся до хлопця сам. — А будете хуліганити — ми покличемо міліцію.

Почувши цю, правду кажучи, сміховинну погрозу, «лісовик» роздратувався і почав гатити в двері не лише кулаками, а ще й ногами. І тут не витримав Флінт.

— Це напад! — прокричав він, соваючись на плечі в Миколки так, що його хвіст увесь час ковзав хлопчикові по носу. — Усім на барикади! До зброї! Дамо бій!

— Мамо, — у розпачі простогнав Миколка, — і за що мені все це?

А злодій щодуху заволав:

— Андрюхо! Він тут, трясця його мамі!

«Велетень», вочевидь, забувши про свою керівну роль, дуже швидко приєднався до напарника, і вони вдвох налягли на двері. Ті затріщали, але не піддалися — замок на них був доволі надійним, тому тріснула лише фанера, а галасу ця спроба штурму наробила куди більшого, ніж на те сподівалися зловмисники. Спочатку заклацали інші двері вагону, і заспані пасажири заходилися в один голос цікавитися, що тут відбувається і якого

1 ... 32 33 34 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид у Домі Гукала», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид у Домі Гукала"