Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Дикі банани 📚 - Українською

Читати книгу - "Дикі банани"

345
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дикі банани" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 62
Перейти на сторінку:
на садибу лікарні.

— Там лікарня! — одізвався Куйєн з глибоким задоволенням.

— Так, лікарня! Чудова лікарня! — промовив чуйно Тунг.

— Лікарня — прекрасна справа! — вторив я.

— Завтра оглянемо лікарню, — почулося в темряві.


ЗЛИДНІ Й УСМІШКИ ПЛЕМЕНІ СА

На квартирі все для нас приготували. На сім чоловік накрили стіл. Неодмінна миска з теплою водою чекала вже на мене, а поряд стояли усміхнений Туйєн з рушником і наш поважний «доктор» Данг Льє. Коли я трохи струсив з себе дорожній пил, Данг Льє виступив наперед і кашлянув. За допомогою Тунга я дізнався, чого доктор сердився на мене: виявляється, я забув про гігієну і вже три дні не міняв білизну.

— Вже, вже міняю! — вибухнув я сміхом і, каючись, хотів побігти до чемодана.

Данг Льє чемно затримав мене і безмовно вказав рукою на крісло. На ньому лежав мій чемодан, а поряд — свіжа білизна і сорочка.

Данг Льє мав рацію: переодягтись, я відчув себе на сьомому небі.

На стінах нашої квартири висіли червоні афіши з якимись гаслами. Тунг пояснив мені, що це прадавній в’єтнамський і китайський звичай — першого дня календарної весни, тобто на початку лютого, вивішувати написані на червоному папері мудрі сентенції, які висять цілий рік або й довше. Тут були висловлювання Хо Ші Міна, в яких він радив шанувати громадське майно, дбати про освіту, а також закликав служити народові від щирого серця й на повну силу. Так стара традиція використовувалася в нових умовах.

Незабаром приїхали представники адміністративного комітету — два таї й один в’єтнамець. Цей в’єтнамець добре знав французьку мову, і ми одразу розпочали жваву й приємну розмову.

На другий день ми вирушили досить пізно, бо дорога від Туан Чау до Туан Гіао мала бути неважкою. І справді, нам пощастило доїхати за якихось три години. Битий шлях, хоч і звивистий, був на диво добрий, його недавно старанно відремонтували, — мабуть, тому, що ця ділянка під час війни найбільше постраждала від французьких літаків. У машині було тісно, бо з нами їхав Куйєн; але ранок видався чудовий, і настрій у нас був непоганий. Навіть Куйєн, не дуже ощасливлений наказом супроводжувати мене, наче трохи пожвавішав.

На дорогу частенько сідали дикі голуби. Вони трохи менші від наших і інакше забарвлені, але, зрештою, їм притаманні всі риси родини голубів. Так само, як і у нас, вони сидять на землі до останньої хвилини, й злітають майже з-під коліс автомашини, наражаючи шофера на нервовий дрож від думки, що ось-ось задавиш їх. Але це траплялося рідко.

Я дивився на зухвалих птахів, і моє серце мліло від думки, що стільки кілометрів одділяло мене від крилатих шибеників на батьківщині, а проте і ті, й тутешні мали однаковісінькі звички, немов походили з одного гнізда. А люди? Люди так само, Іншої раси, чужої мови, з різними побутовими умовами — якими близькими вони були мені.

Характер гір, серед яких мчав наш газик, не змінився. Не змінювалися й люди, яких ми зрідка зустрічали. Це були чорні таї, а часом і мео. Але через деякий час за якимсь поворотом дороги, на стику з струмком, ми побачили юрбу подорожніх, душ двадцять чоловіків, жінок і дітей, які вражали своїм зовнішнім виглядом, їхній брудний неохайний одяг являв собою мішанину всього, що носять таї, мео і навіть в’єтнамці. Але до жодної з цих народностей їх не можна було віднести.

— Хто вони? — запитав я Куйєна.

— Са! — відповів той зневажливо.

Я велів зупинити машину.

— Чи варто? — буркнув Куйєн. — Це дикуни. Нічого цікавого.

— Варто!

В’єтнамські друзі, сповнені поваги до національних народних меншостей, бодай навіть найвідсталіших, услід за мною вискочили з машини. За ними вийшов і Куйєн.

Таким чином, нарешті, ми зустрілися з племенем са. В Індокитаї воно перебувало на найнижчому ступені суспільного розвитку, у безпросвітних злиднях. Чимало віків вони були поневолені таї. В цих жахливих умовах, безпорадні й знесилені, вони часто помирали з голоду. Їм випала така ж сувора доля, як пуокам з-під Йєн Чау.

Етнологічно люди са належали до південних племен, зокрема до численної сім’ї малайо-почлінезійських народів, що жили, як відомо, на островах двох океанів — Індійського і Тихого, в широкому трикутнику, південна частина якого тягнеться від Мадагаскару через Зундські острови до острова Пасхи, а північна вершина сягає Чорної річки, в басейні якої ми саме подорожували.

Вчені вважають, що са — давні жителі цієї території, в той час як таї, мео та інші народи прийшли сюди пізніше. В Лаосі й Сіамі побратимів са називають кха, а в Камбоджі і Південному В’єтнамі — мой, що означає — дикун. Але не всі вони лишилися дикими. Ті, що населяли рівнини басейну нижнього Меконгу, після злиття з індуськими завойовниками у першому столітті нашої ери створили могутню державу кхмерів з такою високою цивілізацією, що руїни давньої столиці Ангкорі становлять сьогодні сьоме чудо світу. Теперішні камбоджійці — це вироджені нащадки давніх кхмерів.

Етнологи довго сушили собі голови над загадкою, де саме була прадавня колиска малайо-полінезійських народів і як вони переселялися: чи з Зундських островів прийшли на азіатську землю, чи, навпаки, з Азії на Південні острови. Різні дослідники пояснювали це по-різному, але переважала думка, що ці первісні люди жили в Азії і звідти рушили на завоювання островів, так само, як

1 ... 32 33 34 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі банани», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дикі банани"