Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Зброєносець Кашка 📚 - Українською

Читати книгу - "Зброєносець Кашка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зброєносець Кашка" автора Владислав Крапівін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35
Перейти на сторінку:
class="book">— Ну, Кашко, йди досипай. Бо нам Серафима дасть жару.

— Дасть, — радісно погодився Кашка.

Він зник, а Володя розпечатав листа.

Вово, здрастуй!

У мене радість. Батько наш їде у відрядження у Ленінград і мене бере з собою. А по дорозі ми до вас заїдемо на три дні. Ти мені все місто покажеш. Пам'ятаєш, ти обіцяв? І театр, і кістяк мамонта в музеї, і пристань, і літній трамплін. Я знаю, ти 23-го з табору приїдеш. Ми до вас теж двадцять третього приїдемо. А до нас у Ключ ти збираєшся? Зустрінемось — домовимось. Ура!

… Юркова мильниця свиснула над Володиною головою, вдарилася об стінку і розвалилася на половинки. Володя не ворухнувся. Він дивився на лист, ніби хотів прочитати, який же придумати вихід. Та виходу не було. Тут або, або… Але ніякого «або» бути не може. Тому що Надійка — це Білий Ключ, це озера з темною водою і лусочками місяця, і зірки серед листя, і сонячні зарослі вулиці, і веселощі, і нічні вогнища…

Але… «Вогонь, як живий, він схожий на жар-птицю…»

Як же йому тепер пояснити? Як розповісти, що таке ця кругловида задьориста дівчина?

Ех, Кашко, Кашко! Не щастить тобі, зброєносцю…

А Кашка спав, лежачи ницьма поверх ковдри. Йому приснився великий червоний літак у дуже синьому ранковому небі. Він летів так низько, що пригиналися верхівки беріз. Літак весело тріщав і блищав склом.

Розділ десятий

Цей останній ранок був безсонячний і вогкий. Уночі пройшов дощ. Володя, прокидаючись, чув стриманий шепіт краплин і зітхання вітру. Зараз дощу не було, але важкі хмари так і не розвіялися. Володя розплющив очі і побачив у вікнах вологе похмуре світло.

Вставати не хотілося. Володя закинув руки, вчепився в спинку ліжка і потягнувся. Заскрипіла сітка. «Дивно якось виходить, — подумав Володя. — Скоро я встану і, певно, ніколи в житті вже не ляжу на це ліжко. І в цій кімнаті, може, ніколи вже не буду». Він розглядав нефарбовані дошки стелі зі звичним рисунком тріщин і сучків. Просто над головою були два круглі сучки, схожі на клоунські очі, і третій, що нагадував сплюснутий ніс. Під «носом» уздовж дошки йшла коротка широка щілина, ніби розтягнутий у тонку посмішку рот. Це було знайоме обличчя стелі. Воно дивилося на Володю кожний вечір і кожний ранок. Тепер уже не дивитиметься.

У напіввідкрите, затягнуте марлею вікно сочилося повітря, пахнучи дощем. Володя зіщулився і випустив залізні прути спинки.

Знову почулося діловите сопіння. Володя повернув голову. Юрко Земцов сидів у ліжку, тримав на колінах рюкзак і вкладав у нього своє майно.

— Не терпиться? — байдуже запитав Володя.

— А навіщо час гаяти? — Юрко покрутив у руках волейбольну покришку, що лопнула по всіх швах (узяти чи викинути?) і втопив її в рюкзаці. — Одразу зберешся, тоді клопоту менше. А ти чого кислий? Усе-таки додому їдемо. Неохота?

А й справді, чому йому анітрохи не весело? Адже додому! Так же хотілося додому! Надія приїде. Але одразу ж він зрозумів чому.

Кашка.

Володя згадав вечірню розмову. Вони зустрілися за огорожею табору, серед великих сосен. Подалі від чужих очей. Кашка сидів на пеньку і дивився на Володю, піднявши маленьке гостре підборіддя.

— Ніяк не можеш, так? — тихо запитав він.

Володя похитав головою. Він дивився убік. По траві пройшовся вітер і пригнув голівки подорожника.

— Не ображайся, Кашко, — сказав Володя.

Кащині очі стали здивованими. Він зовсім не ображався. Коли Володя так вирішив, значить, так треба. Але було дуже сумно, і Кашка все ще сподівався, що знайдеться якийсь вихід. Може, Володя придумає.

— А якщо хоч на один деньок? — пошепки запитав Кашка. — Теж не можна, га?

— Розумієш, Кашко, ніяк… — Володя намагався говорити дуже м'яко і переконливо.

Кашка повільно зітхнув. Його гостренькі ключиці піднялися і впали.

«Треба було сказати йому одразу», — подумав Володя.

— Якби не цей лист, ми б неодмінно поїхали, — промовив він. — Слово честі… Та ми наступного року зустрінемося, — додав він майже жалібно.

— Угу… — озвався Кашка. Він сидів тепер, зігнувшись, і розколупував кору на пеньку. На Володю не дивився.

Пролунала за деревами сурма.

— Ну, ось, — полегшено промовив Володя. — Це вас на вечерю кличуть. Щось рано сьогодні…

Кашка повільно підвівся.

— Обтрусись, — сказав Володя. — Штани геть у смітті.

Кашка покірно дав себе обтрусити.

— Тепер усе в порядку… Слухай, Кашко, давай попрощаємося зараз. Ми ж завтра на різних машинах їдемо. Рано-вранці. Мабуть, і побачитися не встигнемо. А на вогнище вас, певно, не пустять, щоб завтра не проспали.

Кашка кивнув. Він стояв, крутив на животі ґудзика сорочки і не знав, що сказати.

Володя узяв двома руками його маленьку долоню. Долоня була в'яла. Зовсім не така, як раніше. Вчора чергові не пустили Кашку до їдальні, прискіпалися до плям смоли на пальцях, і Володя потяг його відмивати руки. Він тер їх величезним шматком мила, а Кашка верещав, дурів, і його слизькі долоні вислизали з Володиних пальців, як живі карасики. А зараз…

— Ну, біжи, — сказав Володя. — Час. Рушай, Кашко…

— Угу… — прошепотів Кашка. — Я пішов.

І він попрямував до табору.

«Якби можна було розірватися, — подумав Володя. — І додому, і до нього…»

Кащина похмура постать мелькала серед потемнілих сосен.

«Тільки б він не заплакав», — подумав Володя.

… Але Кашка не плакав. Навіщо? Так уже було. Поїхав кудись добрий хлопець Пимич. Пішов у далекі гори безстрашний мандрівник Костя. Всі зустрічаються, а потім розлучаються. Нічого тут плакати…

Зате Кашка скоро приїде додому, і вдома будуть мама і

1 ... 34 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброєносець Кашка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброєносець Кашка"