Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"

Заявила і зовсім розвеселилася: старушенції! Дивлячись на її настирливий сміх, вона раптом відчула, — що здатна вдарити подругу. На подяку за постійне місце проживання. Утім, господиня теж уже завелася. Через триклятущу квартиру канули найкращі літа… хоч би коштами посприяв чи заступника свого прислав, змій. Не забути йому в рахунку представити. Це собі на довгу пам’ять; а тепер — геть із голови! Не втрачай гумору, люба, у нас свято, і я маю зробити малюсіньке зауваження: нашому житлу не личить ненормативна лексика, хіба не так?

Вони лихословили і весело сміялися — дві безтурботні райські пташки, умовно засуджені за бажання свої грішні на безтермінове володіння величезною великопанською квартирою, яку вони затято називали домом. Називали всупереч тій прикрій обставині, що будинок, немов океанський лайнер, був розділений переділками на автономні непотоплювані відсіки. Того каштанового вечора всі опівнічні злочинні думки підлягали амністії й потішно кружляли у димі дорогих сигарет, у трепеті свічі, у голосі Джин, яка благає бога, що завернув до неї на вогник: ледве чутна вона в тріскотінні перешкод, проте — іскряться сльози на віях, нам теж простять, блюз, дихання на щоці, захват, гаряче як… обійми мене…

Вони шепотіли одна одній те, що самі мріяли почути. Прийдешнє — летючий гігант. Воно зобов’язане ввійти у них, і тоді вони обновлять покриви. Воно примхливе і непорушне. Вони переберуть речі, викинуть мотлох, розмістять усе по-іншому і тоді почнуть жити. Тоді.

А тим часом уже повелися карти, однакові нерозрізнювані прямокутники, що оживають одразу ж після того, як їх вибрали, і безпомилково упізнавані зі звороту. Він, звичайно ж, з’явився, сказати йому нічого, вони сприйняли це як належне. Безліч комбінацій для трьох вдумливих людей, безліч спогадів, щасливих знахідок, неймовірних поєднань. Лимончик підтягнувся й перетворився на ніжне красиве деревце. Дві дами, дві господині дому (одна з них справжня) прийняли на постій роздуту, ширшу ніж довшу вульгарну особу, вона притихла і багато чого принесла за собою — все-таки літо закінчилося, зима на носі. Та й пара рук до речі. Але, от дивно, відтоді роботи тільки додавалося й додавалося.

Догоряла осінь, молодий чоловік знову відбував ночі на хазяйській половині, де було прохолодніше і трішечки шумніше внаслідок частих вібрацій, що долинали з глибин і надр. «Випробовують нас», казала нахлібниця, осудливо звівши брову: хто б міг подумати, саму землю-матінку хочуть звести, розпатрати її на нафту, на кольоровий прокат, на нікому не потрібне паскудство трансуранове. Ну справжнісінькі тобі пітекантропи. Молодий чоловік, забуваючи кивати, сонно витріщався, поривався слово вставити, але слова йому більше не давали. Сперечатися взагалі-то нікому не хотілося, до того ж після телевізора придбали стереопрогравач і дюжину платівок апрелєвського заводу.

Народився хлопчик. Жахливий вийшов скандал, з биттям посуду, з лементом і неймовірними фразеологізмами, він знайшов її на трамвайній колії — сиділа на рейках у чому вибігла й неголосно однотонно вила, допомагаючи виттю своєму тремтінням підборіддя і посмикуванням плечей. Червоні, майже чорні в ранніх зимових сутінках струмочки з рота — серце в п’яти пішло; але тут, звідки не взялися, зійшли над ними трамвайні вогні (все одне до одного, а коли треба, не дочекаєшся), і тоді він, під знущальний подзвін, заліпив їй кілька ляпасів, з тих, що запам’ятовуються: на все життя, до самої могили, це виявилося всього лише розмазаною помадою, помадою і легкими подряпинами, рубцями на пергаменті ляпасів. Додому вона йшла хоч і без жодного бажання, але й без примусу. Майстерний макіяж приховав усі сліди; трохи затісно стало, але друга господиня змирилася й тихою тінню сновигала біля плити — ніхто не довіряв її показушній смиренності, раптовому мовчанню і загальмованості рухів. Особа, вбачаючи в лагідності хитрий розрахунок і горду підступність, спритно остерігалася психотропних її пиріжків і виходила зі становища, зачиняючись у коморі для поїдання сирих нітратів. Її фігура ставала нормальною.

Незабаром — рік минув чи два — узяв та й зник старожил, колишній господар. Можливо, він помер чи потрапив кудись унаслідок загальної перестарілості думок. Особа, одначе, запевняла, начебто дідусь клюнув на отруйну принаду однієї із шиванутих секс-громад. Господиня, не бажаючи чути у своєму домі дурниць і гидоти, справедливо гадала, що господар просто кимсь захопився або ж прийняв постриг. Його, бідолаху, надто легко обкрутити: адже він завжди був такий мовчазний і нерухомий. Вона знову не спала цілу ніч, піднялася дуже рано, віддала необхідні розпорядження, зібралася і востаннє залишила дім. Щонайвостанніше.

Її не було мало не тиждень. Повернулася й принесла нові платівки та невелику шкіряну валізку темно-коричневого кольору — стару, обдерту всю, з дерев’яною ручкою, з поважного віку іржею, що в’їлася в подряпини кутників, товчену-перетовчену. Тепер таких не роблять, пояснила вона. Ніхто її не запитував про причину, а валізка була на замку, тому всі полегшено зітхнули, коли одного прекрасного вечора (стояла прозора, в димах і дрімоті, у синяві й золоті, у гаморі бульварів і гудінні бджіл над квітучими скверами, надзвичайно здорова і привітна осінь) господиня, пововтузившись за зачиненими дверима, з’явилася у всій пишноті ретельно підігнаної вихідної колекції.

Вона розщедрилася на витриманий коньяк, з істинно французькою етикеткою, котрий ширив дорогий аромат, а потім, під мужню млосність «Юрая Хіп», велично випливла з-поміж кришталю та хризантем і буденним голосом сповістила їх про своє заміжжя. Вечір минув у щасливому вереску і сльозах.

Неодноразово заходив до них чоловік, у сімдесят п’ятому і ще, здається, у сімдесят восьмому, саме малюка стали поволеньки до школи наближати, літери та книжечки, він же довго мовчав, і всі непокоїлися, крім другої господині,