Читати книгу - "Сміливий чунг"

були більші за перших і менші за других. У одних була яскраво-червона шерсть, у других — біляста, у третіх-руда. Вони оточили якогось мо-ка й нападали на нього з усіх боків. Звівшись на задні лапи, звір метався в цьому живому колі і з несамовитим ревом шалено відбивався від ла-ї, що напосідалися на нього. Декілька з них уже лежало біля нього з розпоротими черевами й перегризеними шиями. Та це не спиняло шаленого нападу нових хижаків, кількість яких невпинно збільшувалась. Вони швидко налітали на звіра, миттю відскакували назад, щоб потім з ще більш оскаженілим виттям накинутися на нього знову. На місце загиблих хижаків з’являлися інші.

Якийсь час чунг і пома не бачили ні мо-ка, ні нових тварин: вони злилися в єдиний клубок, який кипів і клекотав, мов кілька переплетених тсі-тсі. А коли клубок розпався і ла-ї розсипались по рівнині, від мо-ка не лишилося й сліду. Страшного мо-ка, величезного волохатого мо-ка, ці дивні тварини з’їли. Це були ненажерливі ла-ї, поява яких співпала з появою білих пушинок і з ще значнішим похолодінням.

Відчуття голоду в чунга й поми враз притупилося й ослабло, а потім і зовсім зникло: вони ще довго стояли біля западини, не насмілюючись хоч трохи одійти від неї. Великі зграї ненажерливих ла-ї з зловісним виттям снували сюди й туди, нападали на кожну стрічну тварину і з їдали її. Сила і величезний зріст мо-ка, так само, як і дивовижна спритність івода, нічого не були варті перед незліченною кількістю цих тварин.

Одного разу чунг і пома були свідками ще жахливішої й зловіснішої картини: на двох чунгів, які спокійно гризли пагінці, зірвані з кущів, і копали землю, шукаючи коріння та цибулин, несподівано напала зграя ла-ї. Одному з них пощастило втекти на дерево і врятуватись. Другого чунга ла-ї наздогнали і, оточивши з усіх боків, накинулись на нього. Чунг заметався, намагаючись захиститися. Дико, несамовито ревучи, він почав од них відбиватись: відкидав від себе одного за одним ла-ї, роздирав їм пащі, скручував шиї й переламував хребти. У боротьбі з ними, завдяки своєму вмінню махати на всі боки передніми кінцівками й хапати все пальцями, він протримався значно довше, ніж мо-ка. Навколо нього вже лежало понад п’ятнадцять ла-ї з роздертими пащами та переламаними хребтами.

Але ла-ї не меншало, їх зграя невпинно збільшувалась і шаленіла ще дужче. Вони накидалися на чунга з усіх боків, кусали його, і він уже не мав сили оборонятися. Незабаром боротьба закінчилась перемогою ла-ї. Ненажерливі, голодні хижаки роздерли його живцем, поїли навіть убитих і поранених ла-ї, потім частина з них розділилася на групи й побігла геть, а решта оточили дерево, на яке втік другий чунг, позадирали вгору морди й зловісно завили. Пізніше до них приєдналася нова зграя ла-ї.

Два дні й дві ночі просидів чунг на дереві, не перестаючи дико ревти і кликати на поміч, але даремно: маленькі розкидані групи чунгів не зважувалися наблизитись до нього. Жах перед зажерливими ла-ї охопив їх з такою силою, що вони, не тямлячи себе, порозбігалися на всі боки. А ла-ї тимчасом терпляче сиділи під деревом і зловісно, люто вили. І коли одні з них бігли геть, на їх місце з являлись інші, так що дерево ні на мить не лишалося без облоги.

Нарешті чунг замовк. Спраглий, голодний, закляклий, відірвався він од гілля і, наче великий важкий плід, упав на землю. В ту ж мить на нього накинулись зажерливі ла-ї, розідрали його і з їли.

Чунг і пома побачили, що нічим не можуть захистити себе від ла-ї. Їх охопив страх від думки, що ла-ї можуть дістатися до западин і коли-небудь уночі напасти й на них, а вони не матимуть ні сили, ні можливості відігнати їх і врятуватися. Гострий камінь, яким вони користувалися для оборони від івода чи мо-ка, тепер здавався їм зовсім ненадійним засобом захисту, бо вони тримали в передніх кінцівках лиш по одному каменю, а ла-ї було дуже багато.

СПІЛЬНА БОРОТЬБА

Ця нова, досі небачена загроза примусила чунгів збиратися й об’єднуватися у великі групи. Тепер їх більше цікавила не пожива, а те, щоб самим не потрапити в пазури до хижаків. Не стільки свідомо, скільки інстинктом вони розуміли, що численності ла-ї треба протиставити свою численність.

До невеличкої групи чунга й поми спочатку приєдналися один чунг і дві поми, потім ще два чунги, дві поми й один маленький чунг. Вони не вміли порахувати, скільки їх тепер стало, проте розуміли, що вже чимало, а цього було досить, щоб заспокоїтись і почувати себе у деякій безпеці. Ходили вони всі гуртом. Страх перед спільною і постійною небезпекою майже цілком усунув причину сутичок, що раніше траплялися між ними через нестачу поживи, бо ла-ї і далі бігали великими зграями, немов за ними гнався сам нечистий, і несамовито, зловісно вили.

Та ось перед групою десяти чунгів постало нове питання: Не кожна печера або западина в скелі могла дати їм усім притулок на ніч. І вони мусили щовечора повертатися до тих печер, які вважали найпридатнішими для ночівлі та найбільш надійними щодо захисту від ненажерливих ла-ї.

Вибір таких зручних і безпечних сховищ покладали на чунга й пому, оскільки вони мали багатший досвід і краще розумілися на способах захисту від хижаків. Інші чунги мовчки приймали їх вибір. Всі інстинктивно відчували, що найменше віддалення когось від групи таїло в собі небезпеку більшу, ніж будь-коли до цього часу. І всі інстинктивно підкорялися рішенням найсміливіших, найзавзятіших та найдосвідченіших. А саме такими були чунг і пома.

Тому одного разу, коли велика зграя ла-ї здалеку помітила чунгів і швидко почала наближатись до них, чунг і пома, замість того щоб шукати порятунку на деревах, що де-не-де росли на рівнині, або чекати хижаків на відкритому місці, побігли по крутому скелястому схилові вгору; за ними кинулась решта чунгів. Коли вони вже були досить високо, у них з грудей вихопився голосний гортанний рев. Але цей рев