Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ходіння по муках 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходіння по муках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ходіння по муках" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 323
Перейти на сторінку:
ждали, до чого приведуть переговори адміністрації з страйковим комітетом.

Засідали в конторі. Адміністрація злякалася й ішла на поступки. Затримка тепер була тільки за дверцятами в дощаній огорожі, що їх робітники вимагали відчинити, інакше їм доводиться обхідним шляхом місити зайвих чверть версти грязюку. Дверцята нікому, власне, не були потрібні, але діло пішло на самолюбство, адміністрація раптом уперлась, і почались довгі дебати. І в цей час по телефону з міністерства внутрішніх справ одержали наказ: відмовити страйковому комітетові в усіх вимогах і, до окремого розпорядження, ні в які переговори з ним не вступати.

Наказ цей так псував усю справу, що старший інженер негайно помчав до міста, щоб порозумітись. Робітники дивувались, настрій був скоріш мирний. Кілька інженерів, вийшовши до натовпу, пояснювали становище, розводили руками. Де-не-де навіть чути було сміх. Нарешті на ганку контори з’явився величезний, гладкий сивий інженер Бульбін і прокричав на весь двір, що переговори відкладені на завтра.

Іван Ілліч, пробувши в майстерні до вечора й бачачи, що горна однаково погаснуть, почухав потилицю і поїхав додому. В їдальні сиділи футуристи і, виявилось, дуже цікавились тим, що діється на заводі. Але Іван Ілліч нічого не розповідав, задумано зжував запропоновані йому Єлизаветою Київною бутерброди, і пішов у свою кімнату, зачинився, й ліг спати.

Другого дня, під’їжджаючи до заводу, він ще здалеку побачив, що там не гаразд. По всьому провулку стояли купки робітників і радились. Коло воріт зібралась величезна юрба з кількохсот чоловік і гула, як потривожений вулик.

Іван Ілліч був у м’якому капелюсі й цивільному пальті, на нього не звертали уваги, і він, прислухаючись до суперечок в окремих кутках, дізнався, що вночі був заарештований весь страйковий комітет, що й зараз тривають арешти серед робітників, що обрано новий комітет, що вимоги, пред’явлені ним тепер, — уже політичні, що весь заводський двір повен козаків, і кажуть, було дано наказ розігнати юрбу, але козаки нібито відмовилиф, і що, нарешті, Обуховський, Невський суднобудівний, Французький і кілька дрібних заводів приєдналися до страйку.

Іван Ілліч вирішив пробратися в контору — взнати новини, але насилу протовпився тільки до воріт. Там, коло знайомого сторожа Бабкіна, похмурого чоловіка у величезному кожусі, стояли два рослих козаки у збитих на вухо безкозирках і з бородами на два боки. Весело й зухвало поглядали вони на недоспані, нездорові обличчя робітників, були обидва рум’яні, ситі й, мабуть, спритні до бійки та зубоскальства.

«Еге, ці мугирі вагатися не будуть», — подумав Іван Ілліч і хотів був увійти в двір, але ближчий до нього козак перепинив шлях і, пильно дивлячись зухвалими очима, сказав:

— Куди? Назад!

— Мені треба пройти в контору, я інженер.

— Назад, кажу!

Тоді з юрби залунали голоси:

— Бузувіри! Опричники!

— Мало ви нашої крові пролили!

— Чорти гладкі! Поміщики!

В цей час у перші ряди протовпився низенький прищуватий юнак з великим і кривим носом, у величезному, не на зріст, пальті і незграбно надітій високій шапці на кучерявому волоссі. Помахуючи кволою рукою, він заговорив, гаркавлячи:

— Товариші козаки! Хіба ми не всі росіяни? На кого ви піднімаєте зброю? На своїх же братів. Хіба ми ваші вороги, щоб нас розстрілювати? Чого ми хочемо? Ми хочемо щастя всім росіянам. Ми хочемо, щоб кожна людина була вільна. Ми хочемо знищити сваволю…

Козак, стиснувши губи, презирливо оглянув з голови до ніг молодого чоловіка, обернувся й почав ходити у воротах. Другий відповів значливо, книжним голосом:

— Ніяких бунтів допустити ми не можемо, тому що ми присягу приймали.

Тоді перший, очевидно, надумавши відповідь, крикнув до кучерявого юнака:

— Братй, братй… штани он підтягни, а то загубиш.

І обидва козаки засміялись.

Іван Ілліч одійшов од воріт, юрба, рухаючись, однесла його вбік, до огорожі, де валявся заіржавлений чавунний брухт. Він спробував був вилізти на нього і побачив Орєшникова, який, збивши на потилицю смушеву шапку, спокійно жував хліб. Телєгіну він кивнув бровами і сказав басом:

— От хороші діла, Іване Іллічу.

— Здрастуйте, Орєшников. Чим же це все скінчиться?

— А ми покричимо трохи та й шапку знімемо. Ото буде й по бунтові. Пригнали козаків. А чим ми з ними воювати будемо? Оцею хіба цибулиною кинути — убити двох.

У цей час по юрбі прокотився гомін і вщух. В тиші коло воріт залунав уривчастий командний голос:

— Панове, прошу вас розходитись по домівках. Ваші просьби будуть розглянені. Прошу вас спокійно розійтися.

Юрба захвилювалась, рушила назад, убік. Деякі відійшли, деякі посунулися вперед. Гомін посилився. Орєшников сказав:

— Третій раз по-доброму просять.

— Хто це говорить?

— Осавул.

— Товариші, товариші, не розходьтесь, — почувся схвильований голос, і позад Івана Ілліча на купу чавунного брухту вискочив блідий, збуджений чоловік у великому капелюсі, з розпатланою чорною бородою, під якою елегантний піджак його був зашпилений англійською шпилькою на горлі.

— Товариші, ні в якому разі не розходьтеся, — голосно заговорив він, простягнувши руки із стисненими кулаками, — нам цілком певно відомо, що козаки стріляти відмовились. Адміністрація провадить переговори через третіх осіб із страйковим комітетом. Мало того, залізничники обговорюють зараз загальний страйк. В уряді паніка.

— Браво! — загорлав чийсь несамовитий голос. Юрба загула, оратор пірнув у неї і зник. Було видно, як провулком підбігали люди.

Іван Ілліч пошукав очима Орєшникова, але той стояв уже далеко біля воріт. Кілька разів він почув: «Революція, революція».

Іван Ілліч відчував, як усе в ньому тремтить злякано-радісним збудженням. Вилізши на чавунний брухт, він оглядав величезну тепер юрбу і раптом за два кроки від себе побачив Акундіна, — той був в окулярах, у кепці з великим козирком і в чорній накидці. До нього протовпився пан з тремтячими

1 ... 32 33 34 ... 323
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння по муках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння по муках"