Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Золото і анаконда 📚 - Українською

Читати книгу - "Золото і анаконда"

310
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Золото і анаконда" автора Рольф Бломберг. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 46
Перейти на сторінку:
хоч ні, але ми вбили тоді дев’яносто свиней! Крім того, ще й спіймали багато поросят — вони перебиралися через річку на спинах у старих свиней. Звичайно, — вів далі Хорхе, — пишатися тут нічим. Це було не полювання, а справжнє вбивство. Але свині потім помстилися мені. Невдовзі трапилось, що мене з двома мисливськими собаками оточило стадо саїнос — велике, сотні на дві. Сам я врятувався на дереві, але від моїх собак тільки клапті залишились. І я був безсилий допомогти їм…

Ліно теж розважав нас біля табірного вогнища. Він грав на гітарі й співав, і це було зовсім не те, що «тру-ля-ля» чорного Хокке! Ліно мав чудовий голос і великий запас пісень — самба, порро і як там вони ще називаються…

Восьмий член експедиції, Лабал, звичайно вже спав такої пізньої пори. За гамак йому правила господарська сумка, а за ковдру — волохатий рушник, отже, мавпеняті було і м’яко, й тепло, й затишно. Коли ранок був холодним або йшов дощ, Лабан так само неохоче залишав свою сумку, як ми гамаки й ліжка. Однак нам ніколи було вилежуватися, ми мали досить роботи і в погану погоду. Тому на світанку нам доводилося вставати, хоч і всі бурчали й протестували.

Коли Лабана будили, він, сонний, визирав із своєї сумки, позіхав на весь свій маленький рот і пробував знову сховатися в постіль. Але ми рішуче заперечували проти того, щоб він лежав і ніжився, коли всі інші вже повставали. Дуже неохоче, лаючись, Лабан вилазив із сумки і йшов шукати кущика або гіллячки, які правили йому за вбиральню. Потім прямував до кухні, де на нього чекав сніданок. Він так само, як і ми, любив починати день спілим бананом і чашкою кави, а трохи згодом, перед тим як братися за роботу, попоїсти чогось тривнішого, наприклад, копченої риби, печених бананів чи вівсяної каші з диким медом.

Торгні був задоволений Лабаном. Кумедна маленька мордочка мавпеняти, на якій була завжди написана світова скорбота, навіть за найсмішніших і найбезглуздіших ситуацій, якнайкраще годилась для фільму. Це був справжній мавпячий Вестер Кітон, тільки набагато темпераментніший за славнозвісного американського артиста. Лабан умів гніватися так, що аж іскри летіли, — наприклад, коли ми садовили його на обрубану знизу ліану і йому доводилося дряпатись аж на саму верхівку, щоб потім злізти по стовбуру дерева на землю. Як і всі ми, Лабан мав свої недоліки, і серед них не останнє місце займали лінощі.

— Не забувай, Лабане, що ти мавпа, — казали ми, — а мавпи завжди лазять по деревах.

— Бо вони змушені лазити, — сердито відповідав Лабан (принаймні ми так його розуміли). — Але мені що там робити? Листя і фруктів мені не треба, бо я й так наївся каші, що мало живіт не трісне!

— Саме тому тобі й корисно трохи полазити. Треба рухатись, не сидіти на місці… — наполягали ми.

— А ви стоятимете й шкіритимете зуби? Спробували б самі полізти на дерево по сніданок, то взнали б, яка це приємність. Якщо говорити щиро, то ви просто садисти! А врешті коли так, — додавав Лабан, починаючи свою важку мандрівку по хиткій ліані, — то я теж можу вам дошкулити.

Після цього він вилазив на гіллячку над головою котрогось із нас і надзвичайно влучно обливав його — ви розумієте, звичайно, що я маю на думці!

Однак це зовсім не означає, що ми завжди не мирилися з Лабаном. Можна часом посперечатись, полаятися і, незважаючи на це, залишитись друзями. До того ж Лабан був ще малий, зелений, тому його треба було потроху виховувати. Коли він, наприклад, сам не міг збагнути, що свіже листя для його шлунку краще, ніж аркуші з мого щоденника, то доводилося силоміць втовкмачувати йому це.

До речі, мушу сказати, що такої всеїдної істоти, як Лабан, я ніколи не бачив. Він завжди їв разом з нами, а після цього з задоволенням починав жувати все, що траплялося під руку — піретрум, динаміт, магнітофонну стрічку і таке інше.

Проте ми не раз також одержували від Лабана зворушливі докази щирої відданості. Він ненавидів воду, та коли ми купалися — відважно плив до нас. Найбільше йому подобалось сидіти в когось із нас на плечі. Це не завжди було приємно, особливо коли він, щоб не впасти, чіплявся хвостом за вашу шию, а температура в затінку досягала тридцяти-сорока градусів. У таких випадках його знімали на землю. Лабан гнівно протестував і пробував вилізти знову, але варто було на нього нагримати, як він одразу ж втихомирювався. Та як тільки він помічав, що ви чимось захопилися і не звертаєте на нього уваги, то відразу тихо, дуже обережно, намагаючись стати якнайлегшим, знову дряпався вам на плече. Він повторював це без кінця і врешті залишався сидіти на улюбленому місці: серце ж не камінь.


16
У ІНДІЙЦІВ ПЛЕМЕНІ КОФАНІВ

Пропливши тиждень по річці Сан Мігель, ми вперше зустріли індійців з племені кофанів. Зустріч відбулася біля притоки Сан Мігель — річки Кебрада дель Конехос. Кофани — високі, ставні люди. Чоловіки, дужі, показні, одягаються в так звані кушма — щось схоже на тоги, а на шиї носять цілі кілограми фарфорового намиста. Мочки вух і носові хрящі в них проколено і в отвори, встромлено барвисті пера папуги. Обличчя химерно розмальовано ачіоте — червоною рослинною фарбою. Багато хто носить на голові розкішні убори з пір’я, а на шиї — намисто з іклів ягуара.

Жінки одягнені й розмальовані далеко скромніше. Власне, це характерно для більшості диких народів (на відміну від так званих цивілізованих): чоловіки в них прикрашаються пишніше, ніж жінки.

Вождь цього селища — він був водночас і верховним вождем усіх кофанів — мав християнське ім’я Франсіско. Це був чоловік років п’ятдесяти з розумним енергійним обличчям. Він здавався жвавішим за інших індійців, які були дуже поважні й стримані.

Через кілька днів, коли я ближче познайомився з Франсіско, він признався, що сам не кофан і навіть не чистокровний індієць. Він народився зовсім в іншій

1 ... 32 33 34 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Золото і анаконда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Золото і анаконда"