Читати книгу - "Кришталеві небеса, Пол Андерсон"

— Увага, стеж, щоб він не зник, — знервовано й аби тільки сказати щось, мовив високий.

У кутку екрана з’явилась прозора зірка, воїна наближалась до центру. Це робот націлював гравітонову гармату. Почувся пронизливий звук і знову стих.

— Влучив, влучив! — схвильовано закричав товстун.

Чудовисько ніби завмерло й почало падати. При цьому воно оберталось незграбно і якось непорушно, наче камінь. Важка голова опустилась, а кінчик тупого хвоста стирчав до неба. Воно падало все швидше, все нижче, нижче…

А тепер настало найтрудніше.

Наукова експедиція повинна була взяти з третьої планети якомога більше зразків, і для цієї мети Наукова Рада забезпечила її найновішим винаходом — гравітоновою гарматою. Гармата діяла автоматично, хай тільки ціль потрапить у поле зору екрана, а робот подбає про інше. Передусім він паралізовував обраного екземпляра потужним електромагнітним розрядом, а потім, різко змінюючи коливання, перетворював електромагнітне поле в гравітаційне й транспортував спійману тварину до просторих приміщень, розташованих у вапнякових скелях під Базою. На спеціально обладнаних зорельотах здобичі надавали стану анабіозу й відправляли на свою планету.

Трудність полягала в умінні керувати гравітоновою гарматою. Ця зброя була нова, і робот не завжди функціонував надійно. Експедиція одержала дозвіл випробувати новий винахід тільки завдяки хвилюючим розповідям про багатства дивовижних видів тварин на досліджуваній планеті.

— Перемкни, — кинув високий. — Інакше він потоне…

— Він ще не на рівні станції, — прошепотів товстун, але його товариш не володів собою.

Він нахилився до пульта й усіма трьома пальцями вдарив по фіолетових клавішах у центрі. В помешканні забринів мелодійний акорд, і на мить здалося, що скеля під ними розступається. Сонце там, зовні, потьмарилось.

Але ні, це була омана, сонце світило над бурхливим Юрським морем, як і раніше, а стовбури хвощів пнулися до нього. Усе було, як і раніше…

Окрім ящура. Ящур щез.

— …як і ті двоє до нього, — вимовив товстун сумно, але без докору.

— Цього я собі не вибачу, — промимрив високий після короткої мовчанки. — Третій крилатий пропав. Біологи прокленуть нас, а про фізиків годі й казати.

Товстун деякий час нічого не відповідав. Трикутні очі на зеленавому обличчі звузилися й стали вертикальними щілинками.

Нарешті він промовив:

— Спробуємо інвертувати поле — може, ще не пізно…

— Ти з глузду з’їхав — для цього треба просити дозволу Ради: зворотний хід може знищити машину…

— Але ж іншого виходу ми не маємо: треба намацати нуль-простір, де зник крилатий.

Високий знизав плечима, скоряючись. Кінець кінцем, якщо спроба не вдасться, то в них хоч буде чисте сумління — вони зробили все можливе.

Товстун знову сів за пульт, його три пальці забігали по клавішах, і знову їм здалось, що скеля під ними тремтить, а сонце над ковпаком гасне.

— Тримай його, тримай так!.. — закричав високий, підскакуючи і мало не дістаючи головою прозорої стелі.

Повільно, дуже повільно з’являлось зображення ящура метрів за сто над морем — спочатку розпливчасте, а потім усе чіткіше. Товстун тепер весь поринув у маніпуляції з приладом, його рухи були обережні, майже непомітні.

Падіння ящура раптом припинилось за кілька метрів від поверхні моря, неначе в повітрі його підхопила незрима рука; вона понесла його в бік скелі, а там незграбна істота почала підніматись до Бази. Підхоплений вихором гравітонів, заціпенілий і оглушений ящур підплив до скелястої кручі, металеві ворота відчинилися й поглинули його. Все інше було вже ділом препараторів.

Обидва мисливці вийшли з ковпака й поспішили сходами нагору, до Бази. Ліфт підняв їх у просторі зали із зразками. У препараторній вони застали начальника Бази й препаратора. Обидва були збуджені й жестикулювали.

— Що сталося? — спитав високий.

— Ось що, — коротко відповів начальник. Товстун сквапно почав було розповідати про пригоду на полюванні, та раптом замовк і витріщив очі.

— Оце ми витягли в нього з шиї, — пояснив начальник.

На столі лежав незвичайний предмет. Довгий, дивного кольору стержень, з гострим тригранним наконечником.

— Рослина? — спитав високий.

— Навряд. Але, — препаратор показав на стержень, — напевно, рослинного походження, хоч ми ще не знаходили на планеті подібних зразків. — Він торкнувся до наконечника. — А оце, безперечно, метал. Оброблений метал.

Запанувала мовчанка.

— Я негайно доповім про знахідку Раді, — мовив начальник. Потім звернувся до обох мисливців. — Є у вас точні дані про частоту коливань у момент інверсії?

Обидва розгублено зглянулись, і товстун похнюпився.

— Ми про це забули, а робот напевно вже викреслив.

Начальник похитав головою Шкіра на його високому гладенькому черепі залягла поперечними складками.

— Шкода! Здається, цей ваш нуль-простір закинув ящура кудись, де живуть розумні істоти, що вміють обробляти метал і виготовляти знаряддя, — промовив він.

Усі троє дивились на нього і нічого не розуміли.

— Але ж на цій планеті нема умов… Начальник стомлено заплющив очі.

— Я маю на увазі не простір, а час. Здається, ви зробили чудове відкриття, а ящура закинули кудись далеко в майбутнє.

— До його нащадків, — тихо додав препаратор.

Товстун нервово прокашлявся. Йому було прикро, що він забув дані, без котрих не можна було провадити далі досліди.

Високий невдоволено подивився на ящура, що лежав у анабіотичному сні посеред величезної штучної печери.

Хроніка оповідає, що відважний переможець драконів, Деодат де Гозон, не дістав за свій подвиг нагороди Принаймні зразу.

Коли він став перед суворим Гросмейстером і поклав до його ніг огидну відрубану голову, — звичайно, від першого дракона, — старий розгнівався й наказав, щоб за порушення заборони