Читати книгу - "Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце"

— Ага! Отже, то були ви! А я вже думав, що на мене хочуть напасти, і їй-богу, було б їм непереливки, слово честі… Ну! То ви передумали?.. Ви йдете в другий бік? Стривайте, стривайте… я хочу вам щось сказати: то не гарно ходити хвостом за людиною. Негарно! Слово честі!

— Ми випадково йшли через парк, — вибачився Віктор. — А побачивши вас…

— Я вас краще радо прийняв би вдома… Тут, як самі бачите, я не можу бути гарним господарем, слово честі. Не можу вам запропонувати нічого… тільки кілька слів. Але спершу сідайте на лаву… Ні! Ні-і-і… Спершу дівчата, бо так велить звичай, а вже потім, якщо залишиться місце, то й лицарі…

Балакучість мисливця не дуже сподобалася Вікторові. Вона видалась йому загрозливим, небезпечним вступом. І лиш дізнавшись, задля чого потурбували його мрії, Петрекеску почав своїм писклявим голоском:

— Так, товариство… Вас шестеро якраз! Винятково, слово честі!.. Неймовірний збіг… Зараз майже… так, рівно сорок років тому… ви тільки гляньте, як минув час! Неймовірне?!.. Так, були ми на Оленисі, на Поляні Оленів… Знамените місце… Нас було теж шестеро, шестеро хлопців, як оце вас, шість асів!.. Ото місце для веселої екскурсії, друзі мої, слово честі!

Боячись, що мисливець удариться в надто довгу оповідку, Лучія скористалася першою ж паузою, щоб урвати його:

— Ви не гнівіться, але ми не можемо вас затримувати. Може, у вас є якісь справи…

— Я не серджуся, слово честі! Мені навіть дуже приємно поговорити трохи з молодими…

Неспроможна будь-що вдіяти, Лучія спробувала останньої розради: подумки рахувати, скільки разів мисливець скаже «слово честі».

— Як я вже вам сказав… Так, друзі мої… Були ми на Оленисі, шестеро таких хлопців, як оце ви, шестеро асів, ми тільки пішли на екскурсію, веселі, слово честі…

— Раз! — помилково вголос вихопилося в Лучії.

— Прошу? — перепитав мисливець, але, не почувши відповіді, повів далі: — Були ми на Оленисі…

— Шестеро хлопців, таких, як оце ми, — передражнила його Марія, — шестеро асів…

— Розташувалися півколом, — додав Дан. -

— Авжеж, слово честі! Сиділи ми на колоді… На поваленому стовбурі, слово честі! Шестеро асів нас було, і всі зібралися довкола одного знаменитого стрільця… Ас із асів… Звали його Добреску, слово честі… Сиділи ми біля нього на колоді, точнісінько як оце зараз ви сидите біля мене… Надзвичайно, друзі! Якби мене звали Добреску, то мені могло б здатися, ніби я на Оленисі, слово честі… Але ж ні! Бо ми тоді зустрілися вже в темряві, так, уже десь близько півночі… Якби зараз було трохи пізніше, якби мене звали Добреску і якби ми були на Оленисі, так, друзі мої, було б прекрасно, слово честі!..

— Може бути, що ми й досидимося до півночі, — жалібним тоном докинув Дан.

— Це було б чудово, слово честі… Було б точнісінько як і тоді… Тобто, стривайте… Нам треба було б бути на Оленисі, на колоді…

— І треба було б, аби вас звали Добреску, — нагадала йому Марія.

— Так, так… Я забув, слово честі. Треба було б мені спершу назватися Добреску.

— А ви ніколи не думали перемінити собі прізвище? — спитав Дан.

— Я думав, друже мій, я про це подумав лише хвилину тому, слово честі… Але для цього треба згаяти дуже багато часу, а я не люблю марнувати час, слово честі… Так, друзі мої… Було вже близько півночі, безперечно, минула десята, а може, навіть одинадцята… і було тепло неймовірно! У нас мозок плавився, слово честі… Звідки така спека?.. Не знаю… Ніби сонце сховалося в колоду, таке спекотне було повітря… Як у нас плавились мізки, господи! Але всі були великі аси, слово честі! Ми не ворушилися довкола Добреску. Ми слухали його, він нам розповідав свої мисливські пригоди, а ми його слухали, і було тепло, неймовірно спекотно, ніби вся земля горіла, слово честі…

— І як це можна витерпіти? — спитав Віктор, думаючи, ясна річ, про черешняків, а не про мисливця.

— А як же ми могли не витерпіти, друже мій, якщо з нами був Добреску?.. Ми могли б витерпіти будь-що… Еге! Зараз приємно: вечір, прохолода, слово честі… І не думаю, що я гірший, ніж Добреску… Я, друзі мої, такий стрілець, як Добреску… Якби зараз допікала спека, якби по вас стікав потоками піт, як тоді по нас, це було б чудово, слово честі!

— Добреску гарно розповідав? — спитала замріяно Марія.

— Як на полюванні! Він — неймовірний оповідач, слово честі… Від нього і я навчився розповідати… Еге! Випадки не розказуються отак просто, друзі мої…

Черешняки зазнавали нестерпних мук, але вони ладні були все і вся витерпіти, аби лиш мисливець позичив їм надувного човна. Бо, якщо по правді, то за ті муки, яких вони зазнавали, вони заслуговували не човна, а цілої флотилії.

— Так, друзі мої, — зітхнув мисливець. — Сиділи ми довкола Добреску, шестеро нас було, а він розказував, розказував так, ніби з листа брав, слово честі…

Поки черешняки в темному парку слухали неймовірні побрехеньки мисливця, проклинаючи дні і ночі, і їх доймала люта ненависть до всіх надувних човнів на світі, в другому кінці міста, на ганку, обвитому плющем, кирпоносий малюк із розвихреним чубом переживав ще нестерпніші муки. Він прогнав Цомбі десь у двір і навіть не зважав на його розпачливе скавчання чи, може, навіть не хотів його чути. Малюк лежав мов на голках. Він крутився, завмирав, очманіло хитав головою і знову крутився, а в нього впивалися тисячі голок, або, принаймні, погрожували впитися. Іноді він, згнітивши серце, безстрашно рушав до освітленого столу, але