Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 484
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 98
Перейти на сторінку:
не то взимі, а й літом (Є певні здогади, що мешкають чорти там), Їх рівну поверхню, подібну до свічад, Ржа поняла, мов кров. Тяжкий, смердючий яд Іде з них парою й міцні дерева труїть. Дуби покривлені там скніють і хорують, А сосни зігнуті — немов відьми страшні, Що варять чорний труп у чорнім казані. Ще далі — темряви не зглянуть, не проглянуть. Чудні видовища зростаюь там і тануть — То тьмяна пара йде з глибоких драговин. Нарешті (каже нам литовський селянин) Поляна радісна в заквітчаній травиці: Рослин то і звірів незаймана столиця.  Насіння всіх дерев там певний має схов, Звідтам вітри його несуть до всіх дібров. Тварин усяких там і сили лісової По парі, щонайменш, як то було за Ноя, Там королює зубр та злоторогий тур, І спить у сховищі від нападів та бур Ведмідь, цар над царів. Там росомахи бистрі Та рисі, що в лісах правують, як міністри. Кругом — васалами і згорблені вовки, Що їх страшне виття ми чуєм здалеки,  І ряснорогий лось, і кабани ікласті. Ще далі — двораки, підлеглі їхній власті — Орли та соколи, що з царського стола Їдять недоїдки. І з цього-то житла В ліси дітей своїх шле звірина і птиця, Сама ж у царському наметі веселиться… Укриті в захисті і в вічній тишині, Багаті мудрістю і силою міцні, Владики лісові не чули брязку зброї І мруть од старості в поважному спокої. Є тут і цвинтар свій. Складає звір там шерсть, А птиця — пір'я все, коли надходить смерть. Коли ведмедеві зітруться гострі зуби, Коли сивіє крук, провісник горя й згуби, Як заєць падає з розбігу мимохіть, Немов підстрелений, як дзьоба розтулить, Закривленого вкрай, орел не має змоги,[89] Коли оленеві прудкі не служать ноги, Як сокіл стратить міць та бистрий, світлий зір, — На цвинтар поспіша. Найменший навіть звір, Слабий чи ранений, до цвинтаря доходить. Тому ото стрілець ніколи не знаходить Скелетів звірини, блукаючи в гаю,[90] Усяке чує-бо зарання смерть свою. Старі розказують: в звіриній тій державі Панують звичаї і мудрі, й нелукаві: Цивілізація туди не занесла Ні права власності, ні заздрості, ні зла, Двобоїв не чувать і справи військової, — Ні! Мирно й радісно живуть у супокої, Як наші праотці жили в раю колись. Коли б сюди забрів з ланів або з узлісь Незбройний чоловік, голодний та знебулий, — Дарма лякатися. Його б і не торкнули, Дивилась звірина лише б йому услід, Так, як на шостий день, коли створився світ, Цікавим поглядом дивились на Адама: Вже потім він почав сваритись зо звірами. Та людям не зайти у цей далекий кут: Боронить Смерть його, охороняє Труд. Буває іноді, що гончаки завзяті Зненацька забіжать у ці місця закляті, — Але, злякавшися ярів і трясовин, Назад вертаються — і кілька ще хвилин, Хоч би господар сам і пестив їх, і гладив, Тремтять: в ушах-бо їм стоїть сичання гадів, Ведмеже рикання і голоси вовків. Ці давні сховища у глибині лісів Стрільці звуть маточник. В звіриній тій столиці,[91] Як бачимо, живуть віддавна таємниці. Ведмедю, дурнику! Якби ти там сидів, То Войський би тебе повік не прислідив! Та чи скортів тебе пахучий мед бджолиний, А чи вівсяний лан, — покинув ти глибини Житла безпечного — і лісом почвалав. Лісничий тут тебе укмітив та й послав Дозорців, щоб твій слід несхибно пильнувати… Тепер, пустиннику старий і волохатий, Вже одгороджено у маточник твій шлях: Стрільці розсипались одважні по кущах. Тадеуш, бачивши, що почалися лови, Став із двостволкою, до зустрічі готовий, І жде. Усі мовчать. Ні крику, ні розмов, Лиш далечінь бринить музикою дібров. Всі тишу слухають, але ніхто не чує, Чи звіра піднято. За всіх ловців пантрує Пан Войський: до землі він ухом прилад а, Немов питаючи… Як слова дожида Сім’я від лікаря, у вічі заглядає І вирок батькові чи неньці в них читає, — За Войським стежать так мисливці запальні. Норцями
1 ... 32 33 34 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"