Читати книгу - "Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним, Тімоті Снайдер"

«Польська військова організація», яка раптом виникла під час голоду 1933 року, являла собою чисту фантазію партійних чиновників, але вона послужила виправданням національного терору стосовно поляків у цілому Радянському Союзі. Перший сигнал Сталін подав у грудні 1934 року, зажадавши, щоб поляка Єжи Сосновського звільнили з НКВД. Сосновський свого часу входив до справжньої Польської військової організації, але перекинувся до чекістів і понад десять років плідно працював на радянську владу. Не в останню чергу завдяки тому, що радянську державну безпеку організовував польський комуніст Фелікс Дзержинський, багато керівних посад в НКВД обіймали поляки, дуже часто це були люди, яких набрали ще в старі революційні часи. Голова радянської держбезпеки Єжов вбачав у польських ветеранах-енкаведистах певну загрозу; він узагалі відверто не любив поляків. Єжов волів вірити в заплутану змову, за якою стоять розвідки іноземних держав, і відводив Польщі особливе місце, бо поляки, на його думку, «знають усе». Допит Сосновського, заарештованого у грудні 1936 року, міг звернути увагу Єжова на справжню історичну Польську військову організацію[173].

Єжов діяв у руслі антипольської кампанії Балицького в Україні, а потім надав їй нового звучання. 1936 року в Москві почалися показові процеси, і Єжов заманив свого підлеглого Балицького в певну пастку. Заки чільні комуністи давали в Москві зізнання, Балицький звітував з Києва, що в Україні відновили «Польську військову організацію». Поза сумнівом, він просто хотів під час суєти довкола державної безпеки перевести увагу й ресурси на себе і свій апарат. Але цього разу, що мало здивувати Балицького, Єжов заявив, що «Польська військова організація» становила навіть більшу небезпеку, ніж повідомляв Балицький. Це справа не місцевого НКВД в Києві, а центрального апарату в Москві. Балицький, вигадавши цілу змову «Польської військової організації», втратив владу над розвитком сюжету. Невдовзі з польського комуніста Томаша Домбала вибили зізнання, що він розгорнув діяльність «Польської військової організації» на цілий Радянський Союз[174].

У результаті єжовського повороту «Польська військова організація» ніби втратила свої історичні й регіональні витоки і перетворилася на загрозу існуванню цілого Радянського Союзу. 16 січня 1937 року Єжов виклав теорію гігантської польської змови Сталіну, а потім, зі згоди Сталіна, на пленумі ЦК. У березні Єжов вичистив поляків в НКВД. Балицький, хоч і був українцем, а не поляком, опинився в дуже незручній ситуації. Якщо «Польська військова організація» така небезпечна, питав Єжов, чому Балицький не проявив більшої пильності? Так Балицький, створивши привид «Польської військової організації», став жертвою власного витвору. У травні посаду начальника республіканського НКВД обійняв колишній заступник Балицького Ізраїль Леплевський, той самий енкаведист, який з таким завзяттям провадив боротьбу з куркулями. 7 липня Балицького заарештували за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі; через тиждень з назви стадіону, де грало київське «Динамо», зняли ім’я Балицького — стадіон назвали ім’ям Єжова. У листопаді Балицького розстріляли[175].

У червні 1937 року, вигадавши для пояснення боротьби з куркулями та нових судових процесів «центр центрів», Єжов оголосив про існування небезпечної і так само неіснуючої «Польської військової організації». Ці дві структури були, судячи з усього, пов’язані між собою. Так само, як з обґрунтуванням боротьби з куркулями, обґрунтування антипольської кампанії дозволило переписати цілу радянську історію так, що відповідальність за внутрішні проблеми лягла на ворогів, і цих ворогів було названо прямо. За словами Єжова, «Польська військова організація» діяла в Радянському Союзі від самого початку і проникла не лише в партію, а й у лави Червоної армії та НКВД. Вона лишалася непомітною (логіка Єжова) саме завдяки тому, що була такою небезпечною; агенти організації обіймали високі посади й мали змогу прикриватися і маскувати свою діяльність[176].

11 серпня 1937 року Єжов видав наказ № 00485 — НКВД мав провести «повну ліквідацію мережі шпигунів «Польської військової організації». Цей наказ вийшов невдовзі після початку антикуркульської кампанії і помітно підігрів хвилю терору. На відміну від наказу № 00447, у якому йшлося про «звичні» категорії класових ворогів, з наказу № 00485 ворогами держави поставали певні національні групи. Звісно, в антикуркульському наказі йшлося також про злочинців, його застосовували супроти націоналістів і різного роду політичних ворогів. Але там фігурував хоч якийсь класовий критерій. Куркулів як певну соціальну групу можна було виокремити на основі марксистських понять. Неприязнь окремих націй СРСР до радянського проекту — річ зовсім інша. Це скидалося на заперечення дружби народів, основної засади соціалізму[177].

Радянський вплив у світі в епоху народних фронтів залежав від образу толерантної країни. Москва претендувала на моральний авторитет, порівняно з Європою, де набирали сили фашизм і нацизм, та американським півднем, де панувала расова дискримінація і лінчували чорних. СРСР хотів позиціонувати себе мультикультурною країною, в якій підтримують меншини. Наприклад, головна героїня популярного радянського кінофільму «Цирк» (1936), яка має чорношкіру дитину, знайшла порятунок від расизму в Радянському Союзі[178].

Радянський інтернаціоналізм не був брехнею, тому етнічні вбивства стали шоком для радянської системи. До особового складу НКВД належали люди багатьох національностей, це був свого роду Інтернаціонал. Коли в 1936 році почалися показові процеси, в керівництві НКВД переважали представники національних меншин, передусім євреї. Євреї складали близько 40 відсотків вищих ланок НКВД, ще більше — понад 50 відсотків — їх було серед очільників наркомату. Зважаючи на тогочасну атмосферу, євреї мали всі резони опиратися політиці етнічних чисток. Імовірно, Єжов мусив рахуватися з інстинктом інтернаціоналізму (або самозбереження) своїх підлеглих і розіслав спеціальний циркуляр, де йшлося про те, що вони мусять боротися зі шпигунами, а не певними національностями: «Про фашистських повстанців, саботаж, пораженців і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР». На тридцяти сторінках викладалася теорія, яку Єжов уже виклав Сталіну і членам ЦК: мовляв, «Польська військова організація» пов’язана з іншими шпигунськими «центрами» і проникла у всі головні радянські установи»[179].

Навіть якщо думка, ніби польські шпигуни глибоко проникли в радянські установи, переконала Єжова і Сталіна, вона не могла слугувати доказовою базою для арештів. Нічого до схожого на масштабну польську змову в СРСР просто не існувало. В розпорядженні енкаведистів була надто мало ниток. Навіть маючи багату уяву, зв’язок між польською державою і подіями в Радянському Союзі годі було документально довести. Дві помітні групи польських громадян, дипломати й комуністи, не надавалися до масових арештів. Дні, коли польська розвідка активно діяла в СРСР,